Він народився в Кабулі, тікав від однієї війни, а загинув від російських куль в Україні, яку щиро вважав своїм домом. Халід за двадцять років життя в країні створив родину, але так і не отримав українського паспорта. Хоча біля його двору в Пологах майорів синьо-жовтий прапор.

Коли 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення, чоловік Марини Харченко не залишився осторонь. З перших днів Халід став волонтером: збирав і розвозив на блокпости їжу, воду, одяг та амуніцію. Навіть коли 3 березня 2022 року місто окупували російські війська на танках із «зетками», він продовжував їздити селами, допомагати місцевим.

Життя батька Ваїда та Аміни обірвалося у березні 2022 року. Біля магазину місцевий хлопець попросив Халіда підвезти його до родичів. Вони поїхали вулицею Лесі Українки, де їхню автівку розстріляли російські військові. Обидва загинули.

Тіло чоловіка привіз додому сусід на звичайній тачці, а ховати його довелося без документів. Дружина Марина змогла вирватися з окупації з дітьми. Без жодних речей. 

Це відверта історія про втрату найдорожчої людини, зруйнований вщент дім і могилу, яку вона бачила лише на фото. Але передусім це розповідь про неймовірну силу не зламатися і жити далі.