Кішман Ярослав, студент 2 курсу Борзнянського аграрного фахового коледжу

Вчитель, що надихнув на написання есе - Оробей Оксана Миколаївна

Війна. Моя історія

Війна. Це слово для українця, як тягар на плечах. Багато століть вона пов’язана зі сльозами матерів, подвигами та мужністю синів. Це слово, яке лишає кровавий слід у душах людей та руйнує мрії. Але війна не тільки забирає. Вона дає нам сили, витривалість та співчуття до оточуючих. Ми стали згуртованими, маємо силу волі та жагу до життя. Війна – це темрява, плач жінок і дітей, а також подвиг справжніх героїв, які готові йти до кінця, не зважаючи на все.

23 лютого 2022 року - звичайнісінький день для кожного українця, як і для нашої сім’ї. Тато з мамою та сестра у Харкові спішать на роботу, а я у школу. Того дня Україна ще жила спокійним та мирним життям і не хотілося, щоб він закінчувався.

П’ята ранку, в будинку метушня. Батьки з тривогою повідомили про початок війни. Я ніколи не міг передбачити, що у двадцять першому столітті можлива така кровава війна в центрі Європи. З цього моменту почалася особиста історія війни нашої сім’ї. Сестра, тікаючи з Харкова, опинилася у родичів у Ізюмському районі Харківської області. Ніхто і подумати не міг, що через два тижні вона опиниться у страшній окупації. Це дні відчаю, болю, тривоги.

Вперше за свій вік я почув гуркіт ворожої техніки та звуки сирен. Діти змушені ховатись у підвалах, боячись, що ворожа ракета чи дрон прилетить саме в їхній будинок.

З першого дня війни мій хрещений батько став на захист Чернігова. Більше місяця він зі своїми побратимами боронили місто та захищали мирних жителів від рашистської напасті. Чернігів був фортецею для Києва. Воїни мужньо боролися і багато хто став Героями посмертно. Зараз він боронить неньку на Донецькому напрямку. Воїни є прикладом для мене та багатьох українців. Майже кожну родину торкнулось горе.

Багато Героїв повернулись додому на щиті, загинуло багато дітей, закатовано мирних жителів. Українці змушені тікати з домівок через обстріли та руйнацію. Декілька мільйонів жителів знайшли прихисток за кордоном.

Чотири жорстоких місяці окупації прожила і моя сестра у селі Чернещина. Без світла, води та їжі люди героїчно вистояли перед росіянами і не вклонилися «асвабадітєлям». Вона змогла повернутися додому, але стала зовсім іншою людиною морально та фізично. Сестра бачила скидання бомб, терор, вбивства…

Я зрозумів, що найціннішим для людей є мир, бо війна руйнує сім’ї, приносить смерть та руйнацію. Війна вкрала дитинство багатьох маленьких українців. Війна залишає свій слід в душах тих, хто вижив. Вона руйнує, але також може зробити людину сильнішою.

Я вірю, що Україна стане вільною і кожен свідомий українець пам’ятатиме всіх своїх Героїв і всі українці повернуться додому. Слава Україні! Героям Слава!