Війна нас застала у Слов’янську. Після 24 лютого ми ще були в місті до квітня, потім разом із доньками поїхали в Дніпропетровську область. Нас там приютила жінка, з якою чоловік служить. Там ми проживали пів року, а потім поїхали до Кременчука, і досі тут перебуваємо.

На початку війни у крамницях було мало продуктів, тому що люди все розкупили. В аптеках майже не було медикаментів, тож нам було важко.

Мені дуже тяжко, бо я виїхала з дітьми, а чоловік був у місті. І коли я чула, що наше місто обстрілюють і є влучання, мені було страшно. Тим паче що чоловік - поліцейський.

У кожної війни є свій термін, і мені здається, що ще рік ця війна точно триватиме. Мрію повернутися додому. Хочу, щоб у нас усе було чудово, щоб наша країна процвітала і була найкращою.