У 2022 році я добровільно пішов захищати країну. У 2023 році став батьком-одинаком, тому мені довелося залишити службу і самостійно виховувати семирічну доньку.

Ми жили у Покровську, але через часті обстріли залишатися там ставало дедалі небезпечніше. Заради безпеки доньки я вирішив покинути рідне місто і переїхати до Дніпра.

У перший день повномасштабного вторгнення я був удома і одразу хотів вступити до лав ЗСУ. Але мій батько вирішив, що першим піде він, а на мене залишив сім'ю.

Ми жили недалеко від лінії фронту, тому пережили дуже сильні обстріли. Донька все чула, і приховувати від неї те, що відбувається, було неможливо. Я пояснив їй, що почалася війна. Спочатку вона не до кінця розуміла, що це означає, бо була ще маленькою. Але після того, як побачила руйнування, почала дуже боятися, що ракета може влучити і в наш будинок.

Найстрашніший день був тоді, коли моя мати разом із донькою поверталися додому, а поруч із ними почали прилітати снаряди. Вони ледь вціліли.

Після участі в бойових діях у мене дуже погіршився сон. Часто сняться жахіття про те, що я бачив на війні. Я намагаюся не повертатися думками до цих подій і не зберігаю речей, які могли б про них нагадувати.

Після переїзду до Дніпра довелося винаймати житло. З харчуванням стало складніше, але ми не голодуємо. Зараз для мене найважливіше - самостійно виховувати доньку і зробити все можливе, щоб вона була у безпеці.