Війна забрала у нас житло, близьких родичів, розлучила з друзями та рідними.

На початку повномасштабного вторгнення ми були у Маріуполі. Коли почули вибухи на околицях міста, я взяла дітей і поїхала до Кропивницького. Тоді ми думали, що їдемо лише на декілька днів у більш безпечне місце.

Дітям я пояснила, що почалася війна, що Росія напала на Україну. Уже наприкінці лютого 2022 року почалися тривоги, постійні походи до укриттів і життя у страху.

Найважчим моментом стало те, коли ми втратили зв'язок з чоловіком та рідними, які залишилися у Маріуполі. Це було страшне відчуття невідомості, коли не знаєш, що з найближчими тобі людьми і чи вони взагалі живі.

Пережите дуже сильно вплинуло на мене емоційно. Були сльози, депресивні стани, агресивність. Дуже важко стримувати свої емоції, і я розумію, що все це відчувають і діти.

На щастя, ми не залишилися самі. Багато людей та організацій допомагали нам і підтримували у цей важкий час.