Ми втратили рідне місто, майно і можливість бачитися з близькими. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я була вдома у Маріуполі. Ми почали швидко збиратися, щоб переїхати у більш безпечне місце.

Я сказала доньці, що почалася війна і нам потрібно їхати. Вона мовчала, нічого не запитувала і просто робила все, що я їй говорила.

Одним із найважчих випробувань для нашої родини стала фільтрація. А навколо були постійний стрес, страх, бомбардування і загиблі люди на вулицях. Це неможливо забути.

Також постійно не вистачало найнеобхіднішого - їжі, води, засобів гігієни. Коли ми виїжджали, змогли взяти з собою лише невелику кількість особистих речей.

Ми залишили Маріуполь, але разом із домом там залишилася частина нашого життя.