Моє життя і життя моєї дитини змінилось кардинально - нам прийшлося пристосовуватись до зовсім іншої реальності. Я залишилась без роботи, а дитині довелося змінити школу та друзів. Через увесь цей стрес у неї тепер дуже часто змінюється настрій.

Найстрашнішим днем для нашої родини виявився перший день і перші хвилини повномасштабного вторгнення. У наш район, безпосередньо в сусідні двори та будинки, одразу летіли ракети. А ще більш моторошним було те, що на той період моя дитина лежала в лікарні. Звідти її було неймовірно важко дістати, адже будівля була зачинена, а персонал відсутній. Мені вдалося забрати її вже в обідній час, після багатьох годин відчайдушних намагань. Потім на нас чекав важкий виїзд із Харкова, з якого ми вирвалися тільки під вечір того ж дня. Далі нас теж супроводжували неприємні та складні моменти.

Психологічні травми дитина отримала ще до війни, коли на нас напала людина у нетверезому стані. Тоді вона сильно злякалася і відтепер боїться нетверезих людей. Зараз до цього додалися нові страхи - вона панічно боїться гучних звуків, вибухів чи звуку будь-якої авіатехніки, що, на жаль, трапляється часто.

До повномасштабного вторгнення донька була дуже творчою: займалась у театральному гуртку, в гуртку циркового мистецтва та в модельному агентстві, де її залучали до зйомок у рекламі, журналах і телепередачах. Зараз, аби хоч якось розрадити її, ми ходимо на танцювальний гурток та волейбольну секцію.