Ірина вже п’ятнадцять років живе в селі Любимівка на Київщині - тут і зустріла війну. Вона ніколи не могла уявити, що рідний дім стане небезпечною пасткою: село опинилося майже на лінії зіткнення, а підвали стали єдиним прихистком від безперервних обстрілів, від яких будинок ходив ходором. Після деокупації Ірина долучилася до волонтерства, яке стало її новим покликанням. П’ять днів на тиждень вона присвячує допомозі військовим, тримаючись головної думки: війна може тривати довго, тому потрібно вистояти - заради спільної мети, заради спільної перемоги.