Дмитро зустрів початок повномасштабної війни в Києві, але разом із родиною вирішив виїхати у, здавалося б, безпечну Любимівку на Київщині - і саме там пережив найстрашніше. Тижні у підвалі під постійними обстрілами, окупація села, поспішна евакуація на Львівщину. Повернувшись додому, він побачив напівзруйновану Любимівку - і зрозумів, що не може стояти осторонь. З того часу Дмитро волонтерить: допомагає плести сітки, збирати набори їжі для військових, організовує допомогу на інші потреби фронту. Багато його друзів і односельців зараз воюють, і це - його головна мотивація не зупинятися, аби дочекатися дня, коли настане мир і всі повернуться додому.