Свідерська Тетяна, 11-А клас, Кам’янець-Подільський ліцей "Славутинка" Хмельницької обласної ради, Хмельницька область, м. Кам’янець-Подільський

Вчитель, що надихнув на написання есе — Гораш Тетяна Олександрівна

"1000 днів війни. Мій шлях"

Тисяча жахливих днів. Багато безсонних ночей. Безліч моментів, коли серцебиття України завмирало від звуку сирен.

Я пам'ятаю той ранок, ніби це відбулось недавно. Телефонний дзвінок розірвав тишу, здавалось, "мирного" світанку. "Таню, летять гради," – тембр голосу мого давнього друга з Києва був занадто занепокоєний. "Гради? Дощ? Візьми тоді парасольку," – я спросоння не могла зрозуміти нічогісінько з його слів.

"Ні, почалася війна." Ці слова змінили все на моєму шляху.

Київщина стала справжнісіньким пеклом. Мій друг, рятуючись від окупантів, знайшов прихисток на Хмельниччині – землі, де ми народилися. Доля звела нас у холодному підвалі, де ми ховалися від обстрілів.

Серед страху й невизначеності народилося наше кохання – ніжне та водночас сумне, як весняні квіти й окупантська нечисть, що їх нищить. Проте кохання сильне, як жага до вільного життя.

Сьогодні я стою на роздоріжжі мого ще юного життя. Мої колишні мрії про білий халат лікаря розвіялися, як порох над зруйнованими будинками, де раніше було життя.

Натомість я відчула поклик служити й захищати. Після школи присвячу себе правоохоронній діяльності. Бо хто, як не ми, молоде покоління, має будувати нову міцну Україну?

Моє серце постійно лине на схід нашої держави. Туди, де біль народу найгостріший, де рани людей найглибші. Я мрію допомагати дітям, які не бачили дитинства в цій пітьмі.

Хочу повернути їм віру в майбутнє, показати, що життя може бути яскравим навіть після найтемнішої ночі.

Ця війна змінила мене. Вона навчила цінувати кожну мить. Вона відкрила очі на те, що справді важливо.

Це моя дорога. Шлях від наївної дівчинки до вільної дівчини, готової захищати свою землю. Я ніколи не здамся, бо в моєму серці горить вогонь любові до України, який не загасити жодному ворогу.