Пішла я по воду. Внуки, хто на качелі катався, хто бігав. Я приїхала до колодязя, а тут гек – щось стукнуло, розлетілося все. І я давай тікать. Друг мене позвав, каже: «Тікай бігом сюда!» Ми до нього в погреб, я пересиділа там. Бомбило страшне. А тоді я побігла додому шукать дітвору.

Внуки, що вони бачили? В погребі сиділи, бідні, плакали

Коли прибігла до дітей, вони всі уже були в погребі. У хаті вікна повискакували, згоріла машинка пральна. Багато в нас було: і швейна, і пральна машинка, багато всього, но все погоріло. Остався дом, і всьо.

Нам помогли. Дали пльонку, вікна оббили, а потом дали шифер, приїхали робочі і перекрили. А так всьо самі ми дєлали.

Фонд Ріната Ахметова привозив нам пакети допомоги, ми їх получали на дітей і на внуків. Спасібо, дай Бог йому здоров’я, ми вижили.

Сиділи ми у погребі. Виліземо, схватили, що встигли, поїсти і в погріб. Сиділи в погребі цілу неділю. Така у нас була война, так бомбило. Свєту не було в селі, хто куди порозбігався, хазяйство повипускали, кудись воно побігло.

Якраз у мене внучок родився. Було 1,5 місяця йому, і не знаєм, од чого тепер він інвалід. Чи то война – і сиділи ми всі у погребі, чи Бог його знає од чого. Самому меншому досталось.

Ми перейшли у другу хату. Люди виїхали і сказали: «Если що, заходьте». Ми зайшли в другу хату. Свою отремонтірували, постєпєнно все покупляли. У мене у дворі три штуки впало чи бомби, чи гранати. Хорошо получилоя благодаря погребу. Каждий поховався по дворах своїх, по погребах, а тоді ми зійшлися в один погреб, бо більше там міста було. Сиділи всі разом, і їли разом, і сиділи разом.

У мене шестеро дітей і десять внуків. Но нікуди з Серебрянки не їдемо. Я так привикла, що не можу поїхати. Це моє. Знаєте, як кажуть, на одномуу місті і камінь обростає.

У нас все в погребі так і лежить. Ми нікуди нічого не прибирали, там в нас і матраци, і стелаж такий, матрац зверху, подушки. Раптом чого – документи на стрьомі завжди, та бігом у погріб.

Переживаніе єсть. Вчора у нас тут дуже чутно було. Десь щось взривалося, так в Серебрянке хорошо було чуть.

Стараємся їсти наварить, щоб побільше було, хліба більше понапікаєм, картошки і яєць наварюєм, сало єсть. Так що в погребі як будем сидіть, всьо равно пересидіть можна.

Я послє бомбьожки лежала в больниці, перенесла інсульт, но зараз, слава Тобі Господі, всьо хорошо. Надеемся, що буде все у нас хорошо. Щоб і дітям було, і внукам було хорошо, самоє главноє. Ми хоть трошки прожили без війни, а діти, а внуки? Внуки, що вони бачили? В погребі сиділи, бідні, плакали. Діти єть діти. Всьо буде хорошо...