Усе життя Сергія Михайловича пройшло в Трьохізбенці. Навіть через сім років він пам’ятає перший ракетний удар по рідному селищу. За цей час сім’я навчилася жити по-новому, а старший син поїхав на навчання в Сєвєродонецьк.

Ми опинилися на краю географії

Для мене перший день війни почався, коли на блокпост прилетів вертоліт і зробив ракетний удар. Це сталося на мосту. Наш будинок, на щастя, знаходиться далеко від цього місця і не постраждав.

У перші місяці війни у ​​нас була сильна затримка з пенсією і в усьому. Не було світла, неможливо було нікуди піти або поїхати. Водночас дуже виручила гуманітарна допомога від «Червоного Хреста» та Фонду Ріната Ахметова.

 Раніше у нас був вільний доступ до районного центру, автобуси ходили постійно, можна було виїжджати куди завгодно. Зараз ми опинилися на краю географії. До районного центру ходить всього один автобус, але виїхати практично нікуди неможливо.

 Зараз доводиться будувати життя заново. Наш старший син вчиться в Сєвєродонецьку, а молодша дочка пішла до шостого класу. Хочеться, щоб усе було по-старому, і діти були щасливі.