24 лютого я вранці побачив військовий літак. Потім почув вибух. Мені подзвонили з роботи і сказали залишатись вдома. Я до останнього не хотів вірити в цей жах. Почав робити запаси продуктів. Вночі ми чергували с дружиною, аби не пропустити обстріл. Це нас врятувало.

Одного разу біля нас розірвався снаряд, ми встигли вибігти в коридор. В квартирі вилетіли вікна.

Води, світла та зв’язку у місті не було. Деякий час ми з сином та дружиною жили в сусідів. За водою я ходив під обстрілами, ледве не загинув.

Ми виїжджали з порожніми руками, місця для речей в машині не було.

Зараз дружина з сином за кордоном, я переїхав в Київ. Яким буде майбутнє, я не знаю.