Крилов Андрій, ВСП "Фаховий коледж зв'язку та інформатизації Державного університету інтелектуальних технологій і зв'язку"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Борик Ірина Дмитрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни. Три роки, які здалися вічністю. Зараз мені 15, і ці події забрали в мене частину дитинства. Навчання, плани на майбутнє, ігри з друзями. Але війна змінила все. Я пам'ятаю той день, коли все почалося. Шок, розгубленість, паніка... 

Усе здавалося нереальним, ніби я намагався прокинутися від страшного сну. Але я так і не прокинувся.

Цей 1000-денний шлях був для мене важким, хоча мені було всього 15 років. Життя в школі змінилося. Заняття тепер проходили онлайн, багато друзів виїхали з міста, а деякі - з країни. Вчителі намагалися підтримувати і підбадьорювати нас, а не просто викладати матеріал. Однак неможливо було не відчувати страх і тривогу, коли за вікном лунав вибух або приходили новини про численні жертви на передовій.

Спочатку я не знав, що робити. Здавалося, я був ще занадто молодий, щоб щось зробити. Але поступово я почав діяти.

Разом з однокласниками я організовував речі для вимушених переселенців і допомагав волонтерам упаковувати гуманітарну допомогу. А ще я брав участь у шкільній ініціативі зі збору необхідних коштів для армії. Саме тоді я зрозумів, що навіть у моєму віці я все ще можу зробити щось важливе.

Навіть маленькі кроки можуть допомогти тим, хто щодня бореться за нас.

Я часто замислювався про те, як це вплине на мене і чи зможу я коли-небудь повернутися до нормального життя. Багато хто з моїх друзів уже не ті, що раніше. Ми швидко подорослішали і втратили свою наївність і безтурботність. Деякі з нас втратили рідних і друзів на війні, інші залишили все позаду й евакуювалися. Я бачив, як змінився наш клас.

Пам'ятаю, одного разу я написав лист подяки армії за все, що вона для нас зробила. Це здавалося маленьким, але важливим жестом.

Що змінилося за останні 1000 днів? Я зрозумів, що життя - це не тільки школа, друзі та хобі. Життя - це вибір і відповідальність. Війна навчила мене, що не можна бути байдужим. Вона навчила мене того, що навіть у юному віці я можу впливати на те, що відбувається навколо мене. Навчатися в університеті, подорожувати, одного дня працювати на благо своєї країни.

Але тепер я переконаний, що моє майбутнє залежить не тільки від мене, а й від кожного з нас.

1000 днів війни - це час, коли ми, як нація, єдині як ніколи. Ми всі пережили труднощі, але я вірю, що це робить нас сильнішими. Попереду ще багато труднощів, але я переконаний, що ми переможемо. Кожен день, кожна маленька дія зближуватиме нас. Мій шлях триває, і я готовий іти ним далі, допомагати, чим можу, і підтримувати тих, хто поруч зі мною.

Війна змінила мене, але не знищила. Я вірю в наше майбутнє і впевнений, що мир знову настане.