Марина з чоловіком Артемом прагнули зробити країну краще. Він пішов з поліції в армію. Вона обрала ризиковану професію розмінувальника. Адже після 2014-го року на її рідному Донбасі залишилося дуже багато смертельно небезпечних знахідок. Тому, заради дітей — не лише своїх, а й усіх українських — Марина та Артем свідомо ризикнули життям. За день до свого 40-річчя Артема не стало. Він загинув, як і жив — рятуючи інших.

Але пам’ять про чоловіка та батька не згасне. Марина з сином два місяці збирали підписи. І добилися свого — Артем, вже посмертно, отримав почесне звання Героя України. І щодня дивиться з фото на Алеї Пам’яті у Броварах на маленьку доньку, яка прямує до школи.

Діти дорослішають уже без батька, але з усвідомленням, ким він був і заради чого загинув. А Марина, попри втрату, продовжує розміновувати українську землю — так само, як колись вони разом намагалися очистити своє майбутнє від війни.