Троцька Лариса Сергіївна, вчитель

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Кожен українець пам’ятає той день 24 лютого 2022 року, коли наше мирне життя раптово змінилося на період страху, невизначеності та втрат. Для моєї країни ця 1000 днів, яка минула з початку війни, стала не лише часом боротьби, а й справжнім випробуванням на міцність, стійкість і відвагу. І я – звичайна вчителька з села Радовель Коростенського району Житомирської області – особливо сильно відчуваю увесь драматизм ситуації, адже моя робота – не лише навчати дітей, а й підтримувати їх емоційний стан у ці складні часи.

Перші дні війни для мені стали шоком, незважаючи на те, що ми чули тривожні новини з телевізора.

Війна раптово набула особистісного змісту. Я пам’ятаю, як разом з рідними та друзями обговорювали події, що відбуваються в країні, намагалися зрозуміти, як діяти далі. Багато хто з нас потім пережив втрату  близьких, кардинально змінилися плани на майбутнє. Батьки вивозили дітей у безпечні регіони або за кордон. Навчальний процес на деякий час зупинився. На той момент здавалося, що зупинилося саме життя…

На жаль, війна продовжується… Уже 1000 днів. І кожен з цих днів приніс нові виклики. Відновився навчальний процес у школі, але він перейшов на поверх нижче – у підвал, тому що там безпечніше.  Замість роботи над темою ми  часто говоримо з дітьми про те, як справлятися зі страхом і тривогою, як підтримувати один одного. У класі з’явилися нові теми: допомога армії, волонтерство, гуманітарні місії.

Діти активно долучаються до зборів коштів на потреби військових або приносять речі для внутрішньо переміщених осіб. 

Я бачу, як ця війна вплинула на формування світогляду моїх учнів. Вони стали більш чутливими до соціальних питань, розуміють важливість патріотизму і солідарності. Ця війна дуже зблизила нас, і я, як учитель,  відчувала величезну відповідальність за їхнє благополуччя і намагалася створити безпечне середовище в класі, де вони могли б висловити свої переживання.  

Важливо відзначити і деякі моменти із професійного життя. Протягом 1000 днів війни виникали різні проблеми, які суттєво впливали на навчальний процес та мою роботу.  І досі відчувається втрата стабільності через періодичну зміну режимів роботи, перехід на дистанційне навчання. В умовах війни почалися проблеми із доступом до навчальних матеріалів,  а часті відключення електроенергії, проблеми з транспортом і комунікаціями ускладнювали планування уроків.

Через війну знизилися можливості для професійного розвитку, участі в семінарах або проходження курсів підвищення кваліфікації.

На жаль, значним є і психологічний тягар. Переживання учнів і колег, страхи і тривоги створюють напружену атмосферу, яка ускладнює роботу.  Постійний стрес і необхідність надавати підтримку учням та їх сім'ям ведуть емоційного вигорання та втоми.

Багато учнів переживають втрати, страхи або травми, а це потребує  додаткової уваги та їх підтримки з мого боку. 

1000 днів війни – це не проста цифра… І це не просто цифра... Це тисячі історій про втрати та мужність, про сподівання та відновлення. Я вірю в те, що,  незважаючи на всі труднощі, наша країна вистоїть, а наші діти зростатимуть на нашій мирній та процвітаючій землі. У їхніх руках – наше майбутнє, і я, як учитель, роблю все можливе, щоб дати їм не лише знання, а й прищепити цінності, що будуть важливими у відновленні нашої країни.

Ці 1000 днів війни – дуже важкий урок для усіх нас. Ми навчилися цінувати мир, дякувати за кожен день, проведений разом з рідними та друзями,  і боротися за своє краще майбутнє.  Я вірю, що усі разом ми дійдемо до перемоги, і  наші діти житимуть у світі, де місця для війни немає.