Кішка Тетяна, 16 років, учениця 11 класу Ніжинського обласного педагогічного ліцею, м. Ніжин

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Івахно Наталія Олексіївна

Конкурс єсе на тему "Війна в долі моєї родини"

Війна… Скільки сліз у самому лише слові, велика кількість синів та батьків полягла в бою за свою країну. На жаль, в Україні вона триває вже 8 років, але саме до мого рідного дому дійшла лише 24 лютого. Ми перебували в гуртожитку ліцею, нас підняли о шостій ранку, і далі все як в тумані. Ми почали збирати сумки, та паніки майже не було, адже наші маленькі та необізнані голови ще не розуміли, що нас чекає.

Приїхавши додому, я відразу заснула, адже не знала, чи вдасться відпочити в ту ніч, прокинулась від того, що біля двору йшла перша ворожа колона, тато разом із старшим братом пішли передавати інформацію Збройним силам, залишилась у будинку лише я з сестрою та двоє моїх племінників, і ось вона перша ніч, я довго не могла заснути та прислухалась до кожного шурхоту.

За два дні біля нашого двору пройшло більше ніж чотириста одиниць ворожої техніки, і ось вона третя ніч. Прямо біля нашого дому, у так званих наших «визволителів» зламався БТР, за ці декілька днів я навчилась відрізняти техніку й навіть калібр, яким вони стріляють, найстрашніша ніч в моїй ще юній уяві виглядала навіть не так, як усе було. Як тільки ми дізнались про поломку, усі пішли в найзаглибленішу кімнату будинку, подалі від дороги.

Молодший племінник, якому було лише чотири роки, спитав: «Навіщо їм це, ми ж мирні?» Подивившись на нього, я заплакала: як пояснити чотирирічній дитині, що ми не винні? Спали всі в одній кімнаті, боялися видати хоч якийсь звук, адже дуло танка було направлене на будинок… Поки ми не знаходили собі місця, вони спокійно ходили по двору та брали все, що їм заманеться.

Було лячно, але ми пережили це дійство, прокинулись, а орків уже не стало. Почувалися змучено. Далі було більш спокійно, але все одно страх.

Далі село ставало живішим, люди поверталися додому, сьогодні життя вирує, незважаючи на повітряні тривоги, кожного дня діти відвідують навчальні заклади, у бомбосховищах не падають духом, а співають  патріотичні пісні, розповідають поезії війни та навіть самі вдаються до творчості, наша нація міцна, а саму Україну та її народ не знищити й не подолати. Ми єдині, ми сильні!

Ми українці, і кожен з нас чекає на перемогу і вдячний ЗСУ за мирне небо! Усе буде Україна!!!