Іваськова Софія, 21-С група, відокремлений підрозділ «Костопільський фаховий медичний коледж» комунального закладу вищої освіти «Рівненська медична академія»

Вчитель, що надихнув на написання — Коротчук Ілона Анатоліївна 

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни… Тисяча днів болю, крові, відчаю, але водночас тисяча днів героїзму, стійкості й незламності. Тисяча днів, які перевернули життя мільйонів українців, змінили їхню країну та увесь світ.

Повномасштабне російське вторгнення 24 лютого 2022 року стало тією точкою неповернення, після якої нічого вже не могло залишитися таким, як було раніше.

З перших годин вторгнення українці опинилися в стані боротьби за виживання, за свою свободу та незалежність. Те, що на початку війни здавалося неможливим і жахливим сном, швидко стало реальністю: ракетні обстріли, бомбардування мирних міст, окупація територій, жахливі злочини проти цивільного населення. Українські міста, такі як Маріуполь, Буча, Харків, Ізюм, стали символами трагедії, відчаю та водночас неймовірної сили й мужності народу.

Перші місяці війни запам'яталися своєю безпрецедентною мобілізацією. Люди з різних регіонів України та закордону долучалися до боротьби: хто взяв до рук зброю, хто став волонтером, а хтось допомагав інформаційно, юридично чи морально.

Кожен усвідомлював: це війна не лише за територію, це боротьба за право бути вільним, говорити своєю мовою, жити в незалежній країні.

Воїнам писали вірші, а іноді і самі воїни займались цим в перервах між штурмами. Одним із них є

Олександр Кононенко, якому було 43 роки , родом із Житомирської області, м. Радомишль. Це його один із останніх віршів. Автор загинув 29 серпня в бою на Курському напрямку.

«Нехай би дощ, щоб змити втому.

Яка зібралася за довгі місяці.

Лицем до крапель, бо так не видно сльози.

Здається виходу немає, із війни.

 

Залізним хватом, як рибу що за жабри.

Тримає міцно не вирватись ні як.

Війна проклята… вже в одяг в"Їлась… в шкіру.

І страшно спать, бо знов прийде у снах.

 

Ми не хотіли, і не вибирали.

Вона, потвора...в жили заповзла.

Тепер би дощ, та що там, хай би злива.

Хай змиє все, щоб з чистого листа.

 

А потім памʼять… голкою болючой.

Посеред ночі викине із сну.

Вже не забудеш...як гумкою не витреш.

Це вже в тобі, з тобою до кінця.»

"Наслідки" 12 липня 2024 р.

Українські Збройні сили стали ядром цього спротиву. За тисячу днів вони з маленької армії, що складалася здебільшого з добровольців і резервістів, перетворилися на потужну й організовану військову структуру, здатну не лише обороняти, але й звільняти окуповані території. Підтримка від партнерів із Заходу в постачанні зброї та гуманітарної допомоги стала ключовою в успішному опорі агресору. Проте навіть із цією допомогою війна вимагала від українців великих жертв.

Кожен день війни приносив нові втрати. Життя тисяч військових і цивільних було обірвано через ракетні удари, артилерійські обстріли та збройні сутички. Родини втрачали близьких, діти залишалися без батьків, міста й села лежали в руїнах. Втрати були й на духовному рівні – багато хто втратив дім, роботу, відчуття безпеки та звичний ритм життя. Мільйони українців були змушені залишити свої домівки й шукати притулку за кордоном або в інших регіонах країни.

Однак ця війна – не лише про руйнування, але й про відродження. Вона згуртувала українське суспільство, створила відчуття єдності, якої ніколи раніше не було на такому рівні.

Українці, незалежно від етнічного походження, мови чи релігії, стали єдиною нацією з однією метою – зберегти свою свободу та незалежність.

Війна стала каталізатором для реформ і змін, які раніше відкладалися на роки.

В умовах війни з'явився імператив швидко трансформувати економіку, управління й військову інфраструктуру.

За ці тисячу днів Україна здобула численні дипломатичні перемоги. Світ, який спочатку здавався байдужим до української трагедії, швидко зрозумів, що агресія Росії – це не лише загроза для України, але й для всієї Європи та світового порядку. Санкції, підтримка зброєю, дипломатичні заяви – усе це стало важливими складовими в успішному спротиві українців.

Тисяча днів війни також стали періодом глибоких внутрішніх змін у самій Росії. Хоча багато росіян підтримували агресивну політику свого уряду, були й ті, хто відкрито виступив проти війни, зазнаючи переслідувань, арештів і репресій. Водночас російська пропаганда намагалася створити альтернативну реальність, де "спецоперація" виправдовувала всі жахи та злочини.

Війна продовжується, і ніхто не знає, скільки ще днів пройде до остаточної перемоги. Проте вже зараз зрозуміло: Україна ніколи не буде такою, якою була до 24 лютого 2022 року.

Країна навчилася жити в умовах постійної загрози, організовувати ефективну оборону та розвивати внутрішні ресурси навіть у найважчих умовах.

Після перемоги на Україну чекатиме тривалий процес відновлення – економічного, інфраструктурного та психологічного. Але цей процес уже не буде таким безнадійним, як могло здаватися спочатку.

Незважаючи на втрати, війна показала, наскільки сильною є українська нація. Українці змогли встояти перед ворогом, якого вважали непереможним, і продовжують щодня наближати перемогу. І хоча ці тисяча днів увійдуть в історію як одні з найважчих в історії України, вони також стануть символом сили, єдності й незламного духу народу, який відстояв своє право на життя та свободу.

Тисяча днів війни – це тисяча причин боротися далі, не забуваючи, що кожен день наближає до перемоги й миру. Памʼятаймо , якою ціною ми виборюємо нашу свободу , памʼятайте кожного воїна.

Вже шипшина достигає.

І пахне осінню в ці дні.

А ми далеко так від дому.

Ми ніби діти чужини.

 

Так швидко літо промайнуло.

Я й не побачив тих квіток.

Що мама в клумбах посадила.

Що біля дому... та в рядок.

 

А осінь, в жовте все одягне.

У свій яскравий камуфляж.

І тільки ягоди осінні.

Ще будуть очі милувать.

 

А рік, декадами, секундой.

Швидкою кулей пролетів.

І осінь в скроні зачепилась.

Не зупинить її похід.

"Осінь, шипшина" 23 серпня 2024 р.

                                          О.Кононенко