Хименко Данило, 11-б клас, Харківський ліцей №14

Вчитель, що надихнув на написання — Приходько Тетяна Тарасівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни. Це просто цифра, яка рахує час, але вже за цим часом ховається багато важкого. Кров, смерті та нещастя людей – це те, що супроводжує усіх нас, а також мене. Ця війна залишиться у пам'яті мільйонів людей не тільки по Україні, але і по всьому світу, як один з найжахливіших спогадів у житті. Я часто ставлю собі питання: 

«А що було б, якби війна не розпочалася ?», але так вже бути не може. У той же час, я вважаю, що краще намагатися покращити майбутнє, чим жалітися про минуле.

Мої думки були не завжди такі глибокі та сильні як зараз. Ці 1000 днів точно дуже мене змінили, але як саме? Свій перший день шляху почав з шоку. Цього дня світ ніби зупинився та з'їхав з рейок розумності та людяності. Падаючі на моє місто ракети здавались чимось дуже абсурдним та не підлягаючим серйозному мисленню. Через деякий час розуміння почало надходити та я залишився без соціальної частини життя. Далі на цьому фоні

почали зникати думки про яке-небудь майбутнє та щось перспективне.

Я вважаю, що саме це психологічне середовище загартувало та заточило життя, як лезо самого гострого та кривавого кинджалу. Тоді, на початку життя, у пеклі та вогні, потерпаючи від ворожих ударів, я був дуже егоїстичним та нелюдяним, не розумів постраждалих, вже назавжди полеглих воїнів та звичайних цивільних мешканців. Багато з цих людей також були іншої національності, але вони усі об`єдналися – бо вони українці. У той час я, замість будь- якої допомоги, сидів та думав, як круто було б замість початку цього шляху піти у школу та просто пожити у минулому. Далі я почав усвідомлювати, що життя не перемотати назад як платівку з вашою улюбленою мелодією на грамофоні. Жити моментом, в якому ти знаходишся – це одна з головніших навичок, яка у мене з`явилась.

Американський актор та комік Вілл Роджерс казав: "не дозволяйте тому, що було вчора, займати місце у вашому сьогодні". Зараз я почав розуміти цю цитату та думаю, що ще є багато людей, які все ще морально до цих 1000 днів боротьби та моральної перебудови не готові, вони не розуміють, що війна пофарбувала людські душі у темний та черствий колір.

Багато людей навколо стали, як той хліб, який так і лишився лежати на столі у перший день. 

Далі я з такою темною душею та повним апатичним настроєм, але вже реальному моменті, почав шукати мрію. 

Якщо ви спитаєте: «Та що це за мрія?». Я вам не скажу, бо мрії нікому не можна розповідати. Це дало мені поштовх зростати, вивчати щось нове та розвиватися у соціальному плані. «Майбутнє належить тим, хто безумовно вірить у свою мрію», – сказала колись Елеонора Рузвельт (вона була, безумовно, права), саме ці слова дали мені надію та мрії. За ці 1000 днів війни, мій життєвий шлях переломилося на до та після, але я ще не все встиг зробити…