Фініченко Катерина, 8 клас, Харківська гімназія №148

Вчитель, що надихнув на написання есе - Лещина Наталія Михайлівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

У нашому житті є моменти, після яких ми вже не можемо залишатися тими самими. Це не завжди гучні події чи великі трагедії - іноді достатньо одного випадку, однієї фрази, щоб світ перевернувся. Для мене така подія сталася 24 лютого 2022 року.

Я прокинулася від криків сестри: - Катя, Катя, прокидайся! Війна почалася!

У перші хвилини я не зрозуміла, наскільки це серйозно. Я підскочила і з радістю вигукнула: «Ура, не треба йти до школи!» Тоді мені це здавалося майже грою. Але вже ввечері я сказала батькам: - Я тепер буду знати, що таке війна?

Минуло небагато часу. Місто окупували. Тоді я згадала свої слова - і стало боляче. Краще б я ніколи не знала, що таке війна.

Бо війна - це не книжки й фільми. Це страх, розлука і біль. Якби не вона - діти були б живі, будинки стояли б цілими, сім’ї не розпадалися б. У нашому домі в Ізюмі жило багато родичів - три сім’ї, шестеро дітей і п’ятеро дорослих. Ми намагалися триматися разом. Одного дня я з Настею, моєю двоюрідною сестрою, взяли старі дитячі коляски й гралися на вулиці, уявляючи, що ми - родина. Через кілька годин усі діти вже були в будинку. І раптом - вибух. Касетна бомба. Осколки впали саме туди, де ми тільки-но гралися. Якби ми залишилися ще на кілька хвилин - нас би не стало.

Після цього ми змушені були виїхати: спочатку в Петровськ, потім у Запоріжжя, Марганець, Буду, а далі - до Харкова. Ми не знали, де наш дім, але знали: головне - бути живими.

Тепер я точно знаю, що таке війна. Але краще б я не знала. Багато тисяч людей загинули. Війна не змінила лише моє життя - вона зламала дитинство тисяч українських дітей. Проте я вірю: пережите зробило нас сильнішими. І ми обов’язково переможемо. Вітоді я не прохожу повз чужу біду. Бо знаю: навіть одна добра дія може змінити цілий світ - чийсь світ.