Ольшанська Софія, Черкаська медична академія

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шатило Світлана Сергіївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тема війни є надзвичайно актуальною для українців, адже вона триває вже понад тисячу днів і1 залишається болючою реальністю для мільйонів людей. Мій особистий шлях під час цих днів війни – це шлях осмислення, випробувань і трансформації, і кожен із цих моментів вплинув на моє життя, світогляд і почуття відповідальності.Коли війна розпочалася, світ ніби розколовся на «до» і «після». Тисяча днів боротьби, страху, болю та надії – це не просто цифри. Це щоденні втрати, страждання людей, зруйновані життя та долі.

Спочатку, здавалося, що війна не може тривати довго, що це жахливий кошмар, від якого скоро всі прокинуться. Але час минав, і стало зрозуміло, що це – нова реальність, до якої доведеться адаптуватися, навіть якщо цього ніхто не бажав.

Мій шлях під час війни – це передусім шлях пізнання своєї сили й внутрішньої стійкості. Війна змушує нас оцінювати власні можливості та розуміти, наскільки ми готові до випробувань. Одним із найбільших випробувань для мене стало усвідомлення того, що іноді ми безсилі перед обставинами. Втрата близьких людей, зруйновані міста та села – це реальність, яка зламала багатьох, але також показала, наскільки важливо залишатися разом, підтримувати одне одного та вірити в майбутнє.Ці дні війни змінили моє ставлення до світу.

Раніше я бачила життя як шлях, на якому є місце для планів, сподівань та амбіцій. Але війна перевернула ці уявлення.

Стало зрозуміло, що найважливіше – це не матеріальні блага чи кар'єрні досягнення, а прості речі: безпека, сім'я, здоров'я та мир. Тепер кожен новий день сприймається як подарунок, і я навчилася цінувати моменти, які раніше здавалися буденними. Кожен світанок, кожна можливість бути поруч із рідними людьми – це ті миті, які війна змусила сприймати як справжнє багатство.Також ці дні стали для мене уроком співчуття.

Я завжди вважала себе людиною, яка розуміє чужий біль, але лише під час війни я усвідомила, що це насправді означає.

Бачити новини про обстріли та руйнування, відчувати біль втрати від людей, яких ти навіть не знаєш, але які стали близькими через спільну біду, – це досвід, який неможливо описати словами. Він змінив мене на глибокому рівні. Тепер я знаю, що підтримка ближнього, навіть просте слово, може мати величезне значення для того, хто переживає найгірші часи.Паралельно з болем і втратами, ці дні війни стали для мене також символом надії. Я побачила, як багато людей об’єдналося заради спільної мети – захисту своєї країни, своєї свободи та незалежності. Волонтери, військові, лікарі, звичайні громадяни – кожен вніс свій вклад у цю боротьбу.

І хоча війна ще триває, ця єдність вселяє віру в те, що ми здатні подолати будь-які труднощі. Війна навчила мене, що справжня сила не в зброї, а в людях, які готові захищати свою землю.

Мій шлях у ці 1000 днів – це також шлях пошуку відповідей на питання про майбутнє. Я багато разів думала про те, яким буде світ після війни, як змінимося ми як суспільство. Зрозуміло одне: війна назавжди залишить свій слід у нашій свідомості. Але я вірю, що ми вийдемо з цьоговипробування сильнішими, більш згуртованими та здатними будувати майбутнє, спираючись на цінності, які ми відстояли в боротьбі.

Ця тисяча днів війни стала часом, коли я зрозуміла, що життя – це не просто низка подій, а щось набагато більше.

Це боротьба за те, у що ми віримо, за нашу свободу, гідність і право жити у мирі. Хоча попереду ще багато випробувань, я переконана, що ми впораємося, бо в нас є найголовніше – сила духу й віра в перемогу.