Війна забрала у нашої родини майже все. Ми втратили все матеріальне майно, свій дім і звичне життя. Найстрашніше, що вона залишила глибокі рани в душах моїх дітей. Внаслідок пережитого молодшій дитині встановили інвалідність, а психологічні наслідки війни ми відчуваємо щодня.

24 лютого ми були вдома. Ми були налякані, розгублені й не могли повірити, що наше життя змінилося назавжди. Кожен із дітей переживав це по-своєму. Старша донька замкнулася в собі й майже перестала проявляти емоції. Молодша, навпаки, постійно плакала і кричала, не в змозі впоратися зі страхом.

Найболючішим днем для мене стала смерть моєї мами. Ця втрата стала ще одним важким ударом, який довелося пережити на тлі війни. Відтоді біль не залишає нашу родину.

Ми всі отримали глибоку психологічну травму, з якою живемо й досі. Ми втратили не лише дім, а й своє звичне оточення, людей, серед яких жили, відчуття безпеки та стабільності. Ми постійно звертаємося по допомогу до психіатрів, намагаючись навчитися жити з пережитим.

Після евакуації у нас не було навіть найнеобхіднішого - не було де жити й на чому спати. Разом із нами вдалося врятувати двох наших кішок. У той складний час нас підтримували небайдужі люди, і саме завдяки їхній допомозі ми змогли пережити найважчі дні.

Сьогодні від нашого колишнього життя залишилася лише одна річ - мамина розчіска. Для когось це звичайний предмет, а для мене - найдорожча пам'ять про маму, про наш дім і про життя, яке війна назавжди змінила.