Після початку війни над містом почали літати гелікоптери. Я не знав, що робити. Не стало воді та світла. Моя дружина тяжко переживала стрес, не реагувала на те, що відбувається. Вона не їла та не пила. Медикаментів, аби їй допомогти, у мене не було. Обстріли тривали постійно. Росіяни скидали на будинки бомби та ракети. Кожного ранку з сусідами обговорювали, що коїться у Гуляйполі. У місті була гуманітарна катастрофа. Я розумів, що росіяни скоро будуть у нас, тому вирішив виїжджати. У Запоріжжі мене з дружиною чекали діти. Так з дітьми і живемо. Сподіваюсь, що повернусь додому, хоча думаю, що війна триватиме ще довго.