Я з міста Миколаїв, працювала в зерновій компанії Нібулон. 24 лютого була на роботі: ми були як раз в морі, сутки простояли на рейді, бо не могли зайти в порт - ні в Очаків, ні в Одесу. Тоді якось прийшли на Миколаїв вночі, і пристали.

Перший тиждень прожили в бомбосховищі, а тоді потрібно було виїжджати, тому що Миколаїв сильно обстрілювали, і я заїхала в центр України. Від міської ради транспорт евакуював людей безкоштовно. Мені довелось їхати на Одесу, а звідти вже добиратися своїм ходом. 

У Світловодську я жила досить тривалий час, були тут знайомі, та зараз немає нікого, я знімаю житло. 

Допомагали переселенцям з харчами, і одяг був, і постіль. Якось тут, у  Світловодську, до переселенців, як до своїх ставляться. Мені це подобається, але все одно додому хочеться.

Дітям зараз прийшлось виїхати у Львів до знайомих. Ми майже не бачимось, ну це ж не життя. Хочеться всім додому повернутися, але поки що там небезпечно. 

Хочу, щоб діти повернулися додому, щоб я повернулася, щоб була робота моя, і я туди повернулась.