Папаяні Андрій, 16 років, Курахівський опорний ЗЗСО № 5

Сім років тому в моїй країні почалась війна. Більше того, вона прийшла в моє улюблене місто Донецьк, в мій будинок. Хоча, чесно кажучи, усвідомив я це далеко не відразу, а прийняти цей жахливий факт не можу до сих пір.

У травні 2014 року, коли ми вперше побачили в небі військові вертольоти, мені зовсім не було страшно, швидше цікаво. Вони літали так низько, що було видно фігури пілотів.

Звуки війни донеччани почули пізніше. Але навіть тоді всі були впевнені, що ця ситуація швидко вирішиться, і все стане на свої місця.

Наша сім'я була змушена виїхати з Донецька до моєї бабусі. Але так склалося, що і цей населений пункт опинився на лінії розмежування. Мені взагалі здається, що термін «лінія розмежування» обраний неспроста. Це не лінія між воюючими, не якась там умовна межа. На мій погляд, це межа між миром і війною. Так просто, але разом з тим і дуже страшно.

Я добре пам'ятаю день, коли для мене прийшла війна. Я усвідомив це абсолютно чітко. Це було 9 липня 2014 року. Був сонячний ясний ранок. Стояла чудова погода, співали птахи.

Ми снідали сім'єю, сміялися, жартували. І раптом пролунав жахливої сили вибух.

Затремтіли всі меблі, ніби під час землетрусу. Було навіть відчуття, що вібрує повітря навколо мене. Як

пізніше ми дізналися, це було підірвано міст через Кальміус. Мені дуже подобалося бувати на цьому мосту. Начебто міст як міст, але для мене це було особливе місце. Я любив там гуляти. Дивитися, як весело дзюрчить річка і жваво літають ластівки, а навколо стелиться наш безмежний донецький степ і стоїть просто запаморочливий аромат лугових трав і польових квітів!

Там навіть дихалося по-іншому!

І ось, стоячи біля цього зруйнованого моста, до мене прийшло розуміння, що це справжнісінька війна.

Неначе міст, точніше тепер уже його відсутність послужила для мене якимось спусковим механізмом. І ця прірва замість моста, і ці покручені бетонні брили ніби розділили моє життя на дві частини. І тоді я усвідомив, що як раніше вже не буде.

Але це, на жаль, був тільки початок.

Скільки загинуло людей, скільки сліз і зруйнованих доль! Війна принесла з собою багато горя, змусила людей перекроювати свої життя по-новому.

І побажання «Мирного неба!» для мене зазвучало зовсім по-іншому. Раніше це було просто стандартна фраза, яку я говорив своїм прадідам у привітаннях. А зараз вона для мене отримала зовсім інший сенс. Адже що може бути важливіше за це саме мирне небо?

Людина про щось мріє, до чогось прагне, а війна з легкістю може обірвати це в одну мить. Вчора був ще мир, а сьогодні вже війна.

Простір навколо тебе наповнений не щебетом птахів і запахом літнього дощу, а гуркотом снарядів, що розриваються, і димом пороху. І людські життя стають незначними, нікчемними. Може, це прозвучить дещо наївно, але я хочу, щоб був

мир у всьому світі! Хочу, щоб ті люди, які в змозі припинити війну, хоч на хвилиночку задумалися, наскільки вона жахлива для держави і для мільйонів людей, що живуть в ньому.

Відомий український поет Олександр Олесь колись сказав: «Війна, війна! І знов криваві ріки! І грім гармат, і шаблі дзвін. Могили, сироти, каліки І сум покинутих руїн».

Це цитата, на мою думку, дуже точно відображає всю страшенну суть війни. Тому я від усієї душі хочу побажати миру та процвітання нашій країні і всім нам!