Пузиков Богдан, 15 років, Курахівський опорний заклад ЗЗСО № 5

День, коли для мене почалась війна, я запам’ятав на все життя. Було дуже страшно. З самого ранку все було добре, звичайний весняний день, але ближче до обіду я почув вибухи і голосний гул. Вікна та скло в серванті почали тріщати та дриґотіти.

Батько сказав, що терміново потрібно йти та ховатися до підвалу. З часом вибухи припинилися, але ми ще довго не виходили.

Коли ми все-таки повернулися додому, у моїй кімнаті та залі були вибиті вікна, а на підлозі лежало багато металевих осколків.

Через деякий час я знову розпочав ходити до школи.

В класі з’явилося багато нових учнів, учителі розповідали, що вони називаються біженцями, вони перевелися до нас із Донецька та Мар’їнки.

У наступному місяці я часто почав бачити військову техніку та людей, одягнених у темно-зелену форму.

Раніше я не цінував мир, який мене оточує, правду говорять: ми починаємо цінити щось, коли це загубили.