Дячишина Ангеліна, учениця 9 класу Радехівської гімназії-філії ОЗ “Вишнівський ліцей” Вишнівської сільської ради Ковельського району Волинської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Сиротюк Руслана Іванівна

 Чому бути українкою - це моя суперсила?

Я українка і гордо несу це імення крізь бурі сьогодення. Тому, що п’ятнадцять років назад я з’явилась на світ, щиро завдячую своїм чудовим батькам, двом бабусям і двом дідусям, чотирьом прабабусям і чотирьом прадідусям і всім моїм далеким предкам.

Крислате дерево мого родоводу пустило міцні корені в український ґрунт. І сягають вони глибини не в одне століття...

Промайнули віки над Україною... Було лиха, було радості... Був розквіт і була розруха... але Україна, як “та купина, що горить не згора”, щоразу воскресала з попелу, як Фенікс, відновлювалась, розвивалась, розцвітала. Ще князь Ярослав закликав до єдності, розбудови держави, розвитку культури. І сам він доклав до цього чимало зусиль. Чого варті імена князівен, які стали дружинами європейських королів.

Це є свідченням того, що Київська Русь була досить розвиненою державою з культурою, освітою. У нас навіть жінки були не просто письменними, а на високому рівні знали не тільки свою історію, традиції, культуру, а й європейські мови.

Тут варто згадати зовсім юну королеву Анну і неписьменного короля Франції. А Роксолана, Настя Лісовська, яка подолала довгий і нелегкий шлях від полонянки до володарки Османської імперії.

Цей золотий клубочок можна розмотувати й розмотувати, і перед нами виринатимуть все нові й нові імена тих, хто боронив рідну землю, розвивав, підносив українську культуру, звичаї, традиції.

Славні козаки боролись за цілісність території і вільний дух українського народу. А на сторожі слова - рідної української мови - стояли Іван Котляревський і Тарас Шевченко, Іван Франко і Леся Українка та ще багато-багато інших митців. Григорій Сковорода, якого “світ ловив...і не спіймав”, до самої смерті лишався вірним своєму народові, неньці Україні. Володимира Сосюру дві доби “розпинали” за поезію “Любіть Україну”. Дві його дружини не змогли зрозуміти тої сильної любові до України-неньки, яка палала в його серці.

Радянська влада боялась всього українського, тому і жорстоко знищувала все, що мало якесь відношення до України. Тут і голодомор 1932-1933 рр., і розстріляний З’їзд народних співців Радянської України. 337 невинних кобзарів і лірників та їх поводирів віддали найдорожче - життя за Україну. Гинули патріоти, звані ворогами народу, і осипався цвіт нації нелюдам під ноги...

Пройшов час і знову кров, плач... І знову безщадний чобіт ворога топче наш чорнозем, руйнує заводи, фабрики, зрівнює із землею цілі міста. А найголовніше - відбирає у нас найцінніше - життя! Життя захисників, мирних мешканців, життя ні в чому не винних діточок. Вбиваючи дітей, вони вбивають наше майбутнє. Та Україна не впала на коліна, а лиш “нагнулась зав’язати берці”. Ми згуртувались. Об’єднались навколо нас країни.

Україну тепер знають у найвіддаленіших куточках світу. І знають не тому, що у нас війна, а тому, що ми не впали “за три дні”. У нас повірили навіть ті держави, які довгий час стояли осторонь, приглядались, скептично посміхались. А ми “є народ, якого правди сила ніким завойована ще не була”.

Ось чому бути українкою - це звучить гордо. Бути українкою - це і є моя суперсила, яка б’є з глибини віків. І далеких вільнолюбних моїх пращурів голоси бринять словами Павла Тичини : ”І з ран - нове життя заколоситься, що з нього світ весь буде подивлять, яка земля!”. Я пишаюсь тим, що я українка.