Після початку повномасштабної війни ми вдруге втратили житло і надію на світле майбутнє. Ми переїхали жити в Харків, де нас знову зустріла війна, і ми сімʼєю були змушені евакуюватися в безпечне місце. Чотири доби ми їхали колоною з машин просто кудись, де було безпечніше. В нас не було води, з їжі були тільки консерви, які ми закупили на чорний день. Коли ми виїзжали з Харкова, то в нас була спільна мрія на хот-дог, бо з хлібом були проблеми і на той момент всі скучили за ним. Але нас чекало розчарування, бо всі заправки були порожні - без води і їжі. В памʼяті закарбувалося, як наш пес Пушок облизував вікна в надії напитися.

Найстрашніший день нашої сімʼї - це день виїзду з Харкова. В нас майже не було бензину в баку машини, обстріли були регулярні, і ми ризикували життям, шукаючи паливо по заправках, які вже давно не працювали. В нас була надія, що ми купим бензин, але цього не сталося, і ми на свій страх і ризик поїхали з міста. Лише за межами міста ми доїхали до найближчої робочої заправки і видихнули з полегшенням. По дорозі бачили багато поламаних автівок або машин, які просто стояли на обочині, бо в них скінчилось паливо.

Зараз ми намагаємося жити далі й підлаштовуватися під сучасні умови, зберігаючи сили заради родини.