Жили ми в селі Могриця, яке знаходиться в 5-ти кілометровій зоні від кордону з РФ. Спочатку все було добре, були маленькі обстріли, але нас не зачіпало. Проте після початку повномасштабної війни наше життя, звісно, змінилось - жити не в себе, не в рідному домі завжди буде складно. Але ми живі і віримо, що війна скоро закінчиться і все буде добре.

Найстрашнішим днем для нас стало 8.08.2024, коли в центр села, прямо в школу, прилетіло два КАБи. Тоді дитина повинна була там бути - піти за гуманітарною допомогою, але забула і, слава богу, не пішла туди. У нашому домі вибило вікна, донька сильно перелякалася, її навіть трохи зачепило осколками. Саме після цього ми і вирішили негайно виїхати з села, щоб жити в спокої. На щастя, дитина не була свідком інших страшних подій.

Моя донька дуже скромна, тому на публіці виступати не зможе, але якісь одиночні завдання або щось подібне зробить з радістю. Вона дуже бажає переїхати навчатися за границю, і в 18 років ми думаємо відправити її туди на навчання. У вільний час дитина займається стрільбою з лука, любить малювати та танцювати, знаходячи в цьому відраду.