Була в місті Маріуполь, потім вже об'єднались з батьками і перебували всі разом у підвалі. Усі події шокували, постійні прилети, звуки вибухів, померлі сусіди, голод, холод.

Як і всі мабуть на той час, відчули нестачу води. Розтоплювали сніг, гріли каміння, щоб в підвалі було тепліше,не було хліба, їжу готували на кострі. Ми все пройшли разом,і наразі всі поряд. Нас всіх об'єднало горе, ми стали ще рідніші, а коли вже після зруйнованого будинку перебували в бомбосховищі, усі 300 чоловік, які там перебували немов були всі рідні, кожен допомагав один одному, наче одна велика родина.

Я поки що не працюю, бо в мене дитина маленька, а взагалі хочу повернутись в промисловість.