Новосад Діана, 9 клас, Тернопільська спеціалізована школа I-III ступенів N 29

Вчитель, що надихнув на написання есе - Похила Лілія Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна… Ще кілька років тому цей термін можна було побачити лише в підручниках з історії. Зараз же — майже скрізь. Що нам було про неї відомо? Будучи 14-річним підлітком, я знала лише про Першу та Другу світові війни. Моє безтурботне життя перевернулося з ніг на голову 24 лютого 2022 року. Напередодні цього дня я спокійно сиділа за шкільною партою, думала про тест із зарубіжної літератури, який мав відбутися наступного дня, і сміялася зі своїми друзями з чергових жартів, які лунали у потрібний момент.

Дискусії щодо початку війни також були. Я була переконана, що війна не почнеться, а мої найкращі друзі почали пакувати валізи.

На самому початку війни я боялася знову вийти з дому. У той час, коли всі виїжджали, я не мала такої можливості. Уся моя сім’я переживала раптові нервові зриви. У дні, коли в моєму місті були вибухи, я могла просто сидіти вдома і плакати. Хоча люди думають, що на заході України людям байдуже на війну — це не так. Коли під час навчання у школі лунала повітряна тривога, я панікувала найбільше. Черга коло виходу з приміщення могла затягнутися на довгий час, і деколи ми не встигали в межах дедлайну за який необхідно було потрапити до укриття.

Саме у ті моменти в мене виникала найбільша тривожність.

Мені неймовірно важко переносити наше становище. Особливо не витримує ментальне здоров’я. Я намагаюся робити все, що в моїх силах, задля перемоги. У нашій ситуації це обов’язок кожного. Є безліч варіантів допомоги. Спільна мета до перемоги об’єднує українців. Саме тому, якщо всі докладуть свої зусилля, незабаром ми дочекаємося довгоочікуваної перемоги.