Карпенко Богдан Віталійович, 16 років, 10-А клас, вихованець гуртка «Літературна майстерність», Білоцерківський природничо-математичний ліцей-гімназія № 16 ім. М. О. Кириленка

Вчитель української мови та літератури, керівник гуртка «Літературна майстерність» - Пелих Тетяна Миколаївна

Війна… На перший погляд, дуже просте поняття, що у пересічної людини асоціаціюється зі словами «погано» чи «біда». Спробую охарактеризувати таке складне та багатогранне поняття як… війна.

Для мене, як і для тих, хто це читає, війна почалася о 3.40 ранку 24 лютого. Для людей, що живуть або ж жили на території Донецької та Луганської областей України, все почалося 8 років тому, ледве не одразу після окупації Криму. Але, думаю, навіть вони розуміють, що все поділилося на «до» і «після» саме в ніч 24 лютого.

Усі попередні проблеми враз стали такими дріб’язковими. Слухав щогодинні брифінги, знайомився з тисячами постів та думок. Ніби заспокоював голос Арестовича, але тривожила інформація про втрачені населені пункти від Генштабу.

Багатьом знайомим і, власне, мені довелося покинути свої домівки, виїхати на захід чи до іншої країни, поспіхом шукати притулок для домашніх улюбленців чи брати їх із собою…

Усього лише за одну ніч 34,5 млн людей переосмислили свої життєві цінності, пріоритети та цілі. Речі, що колись були продуктом скрупульозного вибору, перетворилися на розхідний товар. Жоден із нас не зможе повернутися до попереднього життя, стати тією версією себе, що ще не бачила цього всього, не знає імен міст-героїв та не здригалася від погодинної сирени. Кожен із нас уже не той, ким був, і, на жаль, цього не змінити.

Хотілося б зупинитися на деяких аспектах впливу війни на соціум та Україну в цілому.

Мова. Не секрет, що до початку активної фази війни питання мови не стояло так гостро, як зараз. Доволі поширеною була думка: «Навіщо той мовний закон і взагалі та українська, коли є «язык», яким говорять багато людей?». Люди, які мислять, хоч із краплиною самосвідомості та базовими ознаками інтелекту, тільки косо дивилися на таких «осіб». Але факт, що таких поглядів було багато. Ситуація кардинально змінилася, коли почалася війна. Тепер мова стала не тільки важливою для українців, а й суттєвою перепоною, котру рідко долають російські «боти».

Історія. Небагато молодих людей вважали історію корисним предметом. Думаючи про неї, як про «запасний варіант» на ЗНО для вступу чи просто прикольні історії від вчителя. Але коли зі східного зоопарку почулися крики: «Украины никогда не было! Ее Ленин придумал», немалий відсоток українців почали вивчати історію, щоб раз і назавжди зрозуміти, хто вони є.

Осмисленість себе та ідентичність. Коли зі сходу приходить солдат «второй армии мира» і з матюками кидається на українця, його знайомих, сусідів, близьких, людина починає задумуватись, чому так. Поступово обдумує: чи була би вона такою. Після чого ставить собі питання: «Чим саме я відрізняюся від того окупанта?». Пробуючи відповісти на нього, у людини з часом формується більш стійке уявлення про себе та своє місце у світі.

Політичність. «Не лізь, ти все одно ні на що не вплинеш» – було доволі розповсюдженим твердженням серед населення, навіть після Помаранчевої та Революції Гідності. Тепер питання обізнаності є вкрай важливим для кожного громадянина України.

Отже, війна – це жахливе явище, повністю пізнати яке не побажав би нікому. Коли читаєш історичні чи художні книги, дивишся кіно про війну, мимовільно складається враження, що ти розумієш це поняття, що можеш спрогнозувати, що буде далі та як повернеться сюжет. Але коли зустрічаєшся з цим явищем наживо, один на один посеред свого буденного та мирного існування, – одразу розумієш, що не знаєш і сотої частини того, що несе за собою війна.

Ця війна коштує нам найціннішого, що в нас було, більше того, ціна її росте щомиті. Проте, як і кожна подія, вона приносить щось натомість, і цим чимось є самосвідомість, те, що поступово знищували та розчиняли у нас століттями, за часів СРСР чи царської росії. І через стільки років існування ми тільки зараз починаємо розуміти, що означає… «жити».