Російська агресія відібрала у Валентини Олександрівни можливість повноцінно завершити курс лікування

24 лютого, коли почалась війна, ми з чоловіком лікувалися в госпіталі в Пущі-Водиці. Всі ці події здавались нам жахливим сном, адже війна прийшла до нас вдруге. Через бойові дії ми стикнулися з труднощами під час лікування, бо нам не вистачало коштів. Також ми не мали можливості спілкувати з рідними, тому не знали їх стан.

Найбільше мене вразило те, що чоловік залишився без роботи, а я пошкодила ногу, коли спускалися в сховище під час повітряної тривоги.

Мене зворушив до глибини душі останній дзвінок рідних, які телефонували ще у березні. Фото, яке вони мені в той день надіслали, нагадує мені про жахливі події в Україні.

На жаль, більша частина родини залишилася на окупованій території.

Наразі я перебуваю на лікарняному, але стою на обліку в центрі зайнятості.