Мельничук Анастасія, 9 клас, Теслугівський ліцей Крупецької сільської ради Дубенського району Рівненської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Разкевич Євгенія Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Україна – наша земля, рідний край. Наша країна з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею і мудрими, талановитими людьми. Надзвичайно дорогою є наша земля. Скільки віддано за неї людських життів, скільки пролито крові! Історія минулого сувора. Дорогою ціною заплатили за свободу, за вічну мрію про державність України різні покоління національних героїв: запорізькі козаки, січові стрільці, воїни УПА і мільйони замордованих, померлих від голоду… І знову чорні часи… На очі навертаються сльози. 24 лютого… Ніби звичайний день у календарі. Але саме цього дня 2022 року в історії мого народу розпочалася повномасштабна війна!

Таке коротке слово, а зламало мільйони доль і забрало в українських людей абсолютно всі права. І найголовніше право – право на життя.

Життя під час війни – одне з найважчих випробувань для будь-якої людини. Але найскладніше проходити цей шлях молодим людям. Адже вони тільки розпочинають свій шлях у доросле життя. Звичайно ж, молоді люди в Україні прагнуть миру і стабільності. Вони хочуть жити в країні без війни і конфліктів, де можна будувати своє майбутнє без постійного страху та небезпеки. Особливо ми, підлітки, прагнемо мати освіту та розвиток, щоб побудувати успішну кар’єру і стати корисними членами суспільства.

На жаль, війна перекреслила усе. Через невизначеність майбутнього дехто з молодих людей змушений переїхати до інших країн. Невимовно боляче.

Але більшість українських підлітків стали сміливішими і впевненішими в собі і в країні, вони вірять у свої сили та переконані, що докладуть достатньо зусиль для самореалізації. Зрозуміло, шлях цей вкрай нелегкий. Молоді люди вже сьогодні, під час війни, хочуть бути потрібними своїй країні: долучаються до волонтерства, збирають гроші на потреби Зройних Сил України, готують їжу тим, хто її потребує, плетуть маскувальні сітки для українських захисників. Тобто, сучасна молодь декларує готовність стати частиною спільного майбутнього та брати на себе відповідальність.

Сьогодні очевидним є те, що молодь – не лише запорука майбутнього, а й теперішнього розвитку держави. Зокрема, в період війни багато молодих людей стали на її захист зі зброєю в руках.

Цим вони вносять свій вклад у забезпечення стійкості нашого народу в цей критичний період. Одним із тих, хто пішов відстоювати свої права, захистити рідну землю був наш односельчанин Любомир Васильович Бондарець. «Хто, як не ми?» – не раз казав він рідним у телефонних розмовах, перебуваючи в самому пеклі подій. Соледар… Яка символічна назва. Там сіль просто під ногами, вона тягнеться вглиб на кілометри. Та, ніби цього замало, цю землю ще й густо скроплено солоною кров’ю мужніх Захисників України. Серед тих, хто стримував цю навалу, був і Любомир Бондарець. Загинув, оберігаючи право на наше мирне життя на власній землі.

Загинув у бою з російською ордою, яка протягом століть прагне зламати українців, відмінити їхнє право на існування як нації. Сиротою залишилась люба донечка, вдовою – дружина, осиротіли батьки…

Він не помер. Частинкою в серцях

Його образ буде жити у людей.

Він наш Герой і захисник країни.

Йому і слава, й честь, і море орхідей.

Російська навала зламала не одну тисячу доль і забрала вже дуже багато життів. Прикладом мужності та любові до своєї Батьківщини є також випускник нашої школи Міщенко Микола Олександрович, який віддав своє життя, рятуючи інших, протистоячи агресії окупанта. Тисячі захисників полягли на полі бою, віддаючи свої життя за свободу України.

Хтось не пожив, хтось не покохав, хтось не виростив дітей. Але кожен із них – Герой, патріот. Вони – наша гордість і слава.

На захисті рідних земель нині перебувають десятки наших односельчан: це і професійні військові, і рядові солдати, які з честю виконують свій моральний обов’язок громадянина України. Адже любов до Батьківщини – священний обов’язок кожного. Слізьми кривавими скроплена Україна… За що такі муки терпить? Невже за те, щоб знову стогнати в кайданах, щоправда, надітих уже не яничарами, а іншими поневолювачами?! Українська молодь усвідомлює, наскільки зараз важливо боротися за свої права, брати активну участь у громадському та політичному житті країни і проявляти ініціативу у вирішенні проблем, з якими стикається.

Боронити доводилося майже повсякчас. Звідусіль йшли на родючу українську землю незчисленні завойовники, щоб стати власниками щедрої землі. Але усі їхні спроби виявилися марними.

Не міг допустити волелюбний народ, щоб його ненька – Україна схилилася перед кимсь на коліна, ставала годувальницею нахабних поневолювачів. Тому завжди, за будь-яких обставин, українці намагалися відстояти свої права, захистити рідну землю. Згадаймо слова Василя Кравчини з кіноповісті Олександра Довженка «Україна в огні»: «Ми б’ємося за те, чому нема ціни в усьому світі, - за Вкраїну, за єдиний народ, що не знайшов собі в століттях Європи людського життя на своїй землі, за народ розторсаний, роздертий». Ці слова ведуть змучених, скривавлених солдат у бій, можливо, для них останній.

Найцінніше, що є у людини – це її життя. Воно дається їй тільки раз і кожній своє. Проте, як вона зуміє розпорядитися цим даром, залежить від неї самої.

У всі часи люди замислювалися над сенсом життя. Але одні вбачали цей сенс у праці, другі – в коханні, треті – у самовдосконаленні, четверті – в боротьбі, п’яті – в релігії, інші – в зароблянні грошей. Звичайно, у кожної людини є лише якийсь свій сенс життя. Але найважливіше покликання кожної людини – жити. І жити гідно.

Ми, молоді люди, прагнемо бути частиною відбудови України, хочемо бути корисними під час повоєнної відбудови країни.

Зокрема, прагнемо долучитися до розбудови економіки, інфраструктури, і свою користь бачимо через волонтерську діяльність. Ми віримо в перемогу своєї країни, в майбутнє саме в Україні. Я впевнена, що більшість підлітків готові навчатися в Україні та жити на Батьківщині. Я хочу жити в незалежній Україні, де панують мир і злагода, ходити до школи, радіти кожному дню, спілкуватися з ровесниками, мати щасливу сім’ю. Вірю, що так воно і буде. Україна незабаром переможе і стане сильною державою, а її народ – щасливим. У такій країні я хочу жити і обов’язково буду жити!

Українська молодь є надією і майбутнім країни, і її амбіції та прагнення відіграють важливу роль у формуванні позитивних змін у суспільстві. Зараз, у наш час, Україна бореться за свою незалежність, потерпає від російської агресії.

Аби захищати неньку, ми повинні бути згуртованим народом, підтримувати тих, хто бореться за свободу. Кожний з нас може зробити внесок, аби ми були на крок ближче до перемоги. Ми переможемо, тому що ми дружний, об’єднаний, нездоланний народ вільної країни. Українці зроблять усе для того, щоб Україна була вільна та незалежна. В нас єдина мета – Україна свята, нездоланна ніким і ніколи!