Слободянюк Максим, 8 клас
Ліцей №1 м. Хмільника Вінницької області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Мазур Світлана Петрівна

Моя Україна майбутнього

Почалося це жахіття ще в минулому році і триває по сьогоднішній день. Але що ж відбудеться після закінчення війни? Яка буде Україна?

Перших декілька днів українці святкуватимуть перемогу. Потім настане період відбудови країни. Але не завадить, думаючи про майбутнє, пригадати сучасне. Велика кількість людей загинула. Дехто думає, що немає нічого страшного, але це не так. А страшне тут те, що загиблі могли бути видатними людьми, такими, як Галілео Галілей чи Тарас Шевченко.

Якщо подумати про те, що було б, якби не війна, то життя в нашій країні було б набагато розвиненіше. Але з цими втратами буде або важко, або неможливо. Смерть – це крапка посередині речення чи кінець посередині шляху. Смерть – це те, від чого не втекти, не ухилитись. Їх було багато. Майбутнє без загиблих буде набагато гіршим. Вони могли б займати гарні посади чи робити відкриття, але уже нічого цього не буде.

Життя – це ніби твір, який пише автор і може будь-коли поставити крапку. Якщо її поставлено, то нічим вже не стерти, від цього вже не втекти. Погано було б не думати про це і погано, коли забагато думати, але все ж таки, що може бути в майбутньому?

На мою думку, Україна розквітне, як підсніжник навесні, коли ще навіть не розтанув сніг, але він пробивається крізь нього, хоч як йому важко.

Нашій країні перших декілька років після відбудови буде нелегко, але коли вона вже пробереться крізь “сніг”, то настане період слави і відкриттів. Україна знову стане відомою, але не лише в Європі, а й у світі. Можливо, відкриється підприємство, яке буде знати увесь світ, але багато людей загинуло, а вони могли б зробити свій внесок у це відкриття. Мені одного разу приснився сон, ніби я потрапив у майбутнє. Це було дуже дивно, бо я бачив людей, які були незвичайні, а точніше, то були діти: будівельники, програмісти, вчені. Прокинувшись, зробив висновок: діти – майбутнє.

Ми, діти, теж можемо прославити свою вітчизну. Наше завдання – вчитися. І це для нас найголовніше. Для того, щоб кожна дитина це усвідомила, потрібне правильне виховання.

І в цьому мають допомогти батьки, вчителі, а інколи опікуни. І не потрібно примушувати вчити той чи інший предмет, а треба зацікавити дитину, щоб вона захотіла його вивчати, щоб робила це з насолодою і радістю. Людина стає видатною лише тоді, коли вона робить те, що їй подобається. Тому не потрібно, якщо дитина малює, займається музикою чи пише вірші, казати: “Іди краще математику вчи”. Велике значення мають уява та логічне мислення, яке потрібно розвивати кожній дитині.

Не даремно кажуть, що Краса вимагає жертв. Тому, якщо ми хочемо побачити в майбутньому свою країну багатою та розвиненою, то докладаймо максимум зусиль, а не чекаймо, що це за нас зробить хтось інший!