«Вбило мою подругу, коли вона йшла з роботи додому»

Я постійно живу в недоліках. Пенсія дуже маленька, ніякої допомоги немає, субсидію не отримую. Я інвалід другої групи. Сини в Росії, мені не допомагають. Ліки дуже дорогі, але я не можу без них.

Родичів тут немає, в Єнакієвому була сестра, але вона померла. Я виїжджала до старшого сина в Росію, але там особливо жити не було де, будинок тільки збудували, штукатурки не було, світла не було. Вже чотири роки мешкаю тут.

Я повернулася чотири роки тому. Тоді були обстріли, і вони продовжуються досі. Я не ходяча, ні з ким не спілкуюся. Сусіди купують та приносять мені все, що потрібно. Зараз все дуже дороге, і я не знаю, як житиму.

Ми отримували гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Ми були дуже вдячні, бо вона рятувала нас. Пакету цієї допомоги мені вистачало до наступної видачі. Мені її приносили, допомогали.

Мені хотілося б забути всю війну. Я все життя живу у злиднях, виростила двох дітей. Вони б нікуди не поїхали, але у нас у селищі взагалі немає роботи.

Дай Боже, щоб настав мир, і більше нічого не треба. Болячки ми вже нажили. Як каже моя подруга, ми тобі купимо хліб, а вода у крані є.