Війна повністю змінила життя нашої родини. Ми були змушені покинути рідний дім у Мелітополі й почати все з нуля. Попереду була невідомість, нове місто, нове життя і постійне відчуття втрати. Ми залишили все, що будували багато років, і опинилися у дуже скрутному становищі.

24 лютого ми були вдома і навіть не підозрювали, що вже за кілька хвилин наше життя зміниться назавжди. Ми прокинулися від гучних вибухів. Коли стало зрозуміло, що почалася війна, у паніці почали збирати валізи, намагаючись взяти із собою хоча б найнеобхідніше.

Нашому синові тоді було 10 років. Ми сказали йому, що сьогодні він не піде до школи, тому що почалася війна. Він і сам швидко зрозумів, що відбувається, адже вибухи, тривога і страх говорили самі за себе.

Найстрашнішим став день, коли в Мелітополі почалася зачистка міста. Ми ховалися у друзів, бо російські військові з автоматами пересувалися вулицями, військова техніка була всюди, а під нашими вікнами вони влаштовували засідки. Я міцно обіймала свою дитину і плакала, не знаючи, чи переживемо ми цей день. Це був страх, який неможливо забути.

Психологічні наслідки війни відчули всі члени нашої родини. Ми підтримуємо один одного і намагаємося налаштовувати себе на краще, щоб поступово навчитися жити з пережитим. Із побутовими труднощами нам допомогла впоратися гуманітарна підтримка, за яку ми щиро вдячні.

Із нашого мирного життя залишилися лише ті речі, які вмістилися у валізу під час поспішного від'їзду. Саме вони сьогодні нагадують нам про дім, у якому ми були щасливими до того, як почалася війна.