Жили з росіянами, як із братами. Шокувало те, що не чужі напали, а свої… У 2014 році війна нас не торкнулася, бойові дії були дуже далеко.

У 2022-му страшно було, бо ми чули вибухи. І коли все наближалося, то ставало ще страшніше. Не знали, що робити далі. Багато людей із села виїхало, але багато вже і повернулося. У селі в нас був приліт, жінка загинула і троє поранених було.

Зараз нам щомісяця дають допомогу. Поки все добре, всі живі і здорові, а от що буде далі – не знаємо. 

Дивимося по телевізору новини - раніше вірили їм, а зараз навіть не звертаємо уваги на те, що там говорять. Просто сидимо і чекаємо, коли війна закінчиться. 

Хотілося б, щоб вона вже закінчилася. Хочемо жити в Україні. Може, буде краще, а може - ні, але хочеться жити в Україні, ходити на роботу і не переживати, що в старості не буде пенсії.