Вусик Євгенія, 10 клас, Спеціалізована школа №149 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Крошетецький Роман Миколайович

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна розподілила наші життя на до і після. Для багатьох перші дні це були дні коли ніхто не знав куди йти, куди тікати, і як жити далі. За ці 1000 днів в моєму житті сталось багато змін, не лише зовнішніх, але і внутрішніх. У перший день війни уся моя родина думала про те що робити і які подальші дії. Перша ніч війни я провела у шкільному підвалі, куди щогодини прибували люди з сумками, дітьми і тваринами. Той час у сховищі був неначе безкінечність, ще й спати не було комфортно на твердому.

Мій батько запропонував поїхати до родичів у Черкаську область, де було набагато безпечніше. Моя мати спочатку вагалась, проте за кілька годин ми вирішили що варто вирушати.

Електричка Київ - Біла Церква. За ті пів години я змогла виспатись у батька за цілі 2 дні. Прибувши до родичів, думки були зайняті питаннями «А що ж буде пізніше?… Що взагалі відбувається?». Усі були в паніці, заряджали ліхтарі, шукали ковдри щоб можна було вкриватись в підвалі. Підвал до речі був дуже холодний, навіть тепло-вентилятору не вистачало, дуже пахло сирістю. Кожну повітряну тривогу ми проходили в укриття, навіть вночі, коли бажання не було.

Через місяць війни ми вирішили поїхати на мою батьківщину, до моєї бабусі на Кіровоградщину. На думку моєї матері, там було спокійніше.

Хоча і сталась тоді неприємна ситуація - мій вітчим коли їхав забирати нас, взяв із собою кішку, проте на жаль під час поїздки вона загубилась на кордоні під час перевірки. Як зараз згадую, скільки я сліз пролила коли мати розбудила мене і повідомила про це. Але на щастя, її знайшли не байдужі люди і повернули нам, ми й досі називаємо її “Машка - Мандрівниця”. Пройшов другий місяць війни. Ми вирішили повертатись у Київ.

Я була дуже рада повернутись додому, хоч і розуміла що усе змінилось. Я повернулась до навчання, хоча це було дуже важко через велику “паузу” у навчанні.

За ці 3 роки війни я навчилась втрачати і отримувати, мати якусь рівновагу. Я втратила дідуся, але стала тіткою чудової дівчинки. Я втратила багато друзів через непорозуміння щодо війни, але навчилась жити собою у такий час. Для мене все дуже змінилося.