Жителям Гуляйполя було тяжко під обстрілами. Їх до болю вражала і лякала безжальність обстрілів. Але люди знаходили в собі сили і час підтримувати одне одного і допомагати

Я з Гуляйполя. В нас гарне місто, люди працьовиті. Я працювала в спортивно-культурному комплексі, ми проводили багато цікавих заходів. Але війна внесла свої корективи в наше життя.

Спочатку ми всі сподівались, що це якось швидко скінчиться. Але коли одного дня наше місто сильно обстріляли, життя змінилось. Світла не стало, зовсім поряд розірвався снаряд – добре, що ніхто не загинув.

Найбільше шокувало, що зброю направлено на дітей, пенсіонерів, на звичайних мирних людей. Це настільки несправедливо і так зненацька!

А от поведінка і вчинки наших людей зворушують. Коли зв’язку не було, всі боялися ходити, тож сиділи і розказували новини один одному. Коли наша частина міста була під обстрілами, наші друзі прийшли перевірити, як ми. Вони привезли нам харчі, бо ми постійно в підвалі сиділи. Люди ділилися останнім. І не було такого: ти не з нашої хатини, йди до себе в підвал. Хтось перехожий забігав випадково, бо обстріл починався зненацька - і всі були разом, навіть тварини, бо це для всіх було страшно.

П’ятого березня ми вимушені були виїхати. Було тяжко переносити нічні обстріли. Дуже було холодно – стояли морози. Ні води, ні світла, ні газу - нічого не було. Підвал не був облаштований для перебування людей.

Під час евакуації у місті панували хаос і паніка. Тому, хто мав власний транспорт, виїхати було легше. З автобусами було складніше. Було таке, що автобуса не було по два-три дні. Тому вивозили спочатку пенсіонерів і матерів з дітьми. І увесь цей час не припинялись обстріли.

Наші військові великі молодці: надавали допомогу фізичну і емоційну. Це дуже підтримувало в той час.

Ми їхали в Запоріжжя на декілька днів: думали, що швидко повернемося. А йде вже п’ятий місяць. Кажуть, що Гуляйполе не окуповане, але обстріли не припиняються ні вдень, ні вночі. Там залишились наші знайомі, ми їм передаємо ліки. Дуже складна ситуація. Майже всі з нашого будинку виїхали, залишились декілька чоловік.

Наразі вся наша родина - разом. Підтримуємо один одного, молимося один за одного. Обов’язково повернемось, якщо буде все тихо і спокійно. Відбудуємо все. Не знаю, чи до зими вирішиться це питання. Ми не можемо змінити ситуацію.