У нашому житті тепер є чітке «до» і «після». До війни було все. А зараз те життя залишилося тільки у снах.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, я виконувала свій службовий обов'язок. А діти в одну мить стали іншими. У них просто не стало дитинства - прийшла війна. Вона забрала не лише домівку, а й родину. Зникла можливість просто обійняти бабусю і дідуся.

Найважчим став день, коли потрібно було їхати, щоб врятувати дітей. Ми були змушені залишити батьків, бо не мали можливості допомогти їм і забрати із собою. Це рішення досі болить.

Після пережитого діти втратили друзів і бажання спілкуватися, знайомитися з новими людьми. Ми шукаємо можливості пройти через це і поступово повернути їм відчуття нормального життя.

Навколо не вистачало найнеобхіднішого. Але одним із найстрашніших випробувань була відсутність води.

У мене залишилася маленька пляшечка з-під ліків. Моя донька, якій тоді було всього 11 років, зробила на ній напис: «Ліки для настрою». І щодня клала туди для мене щось маленьке.

Ця пляшечка залишилася для мене нагадуванням про дитину, яка сама переживала страшні події, але все одно намагалася підтримати маму.