До війни я вже була на пенсії, все життя пропрацювала на держслужбі. Коли почалася війна, я дізналась про обстріл Марганця, що поряд з нами. Ми чули потужні вибухи. Найскладнішим було сидіти під обстрілами - по нам били з Енергодара. Ми користуємось правилами двох стін, бо укриття поряд з нами немає. Продукти та медикаменти у нас є, регулярно нам дають гуманітарну допомогу.

У нас у місті загинув хлопець 23 років: він йшов за дровами і його вбило осколком. Для мене це було жахливо, що гинуть такі молоді люди. 

У мене дві доньки та сестра-інвалід. Родина у нас дуже дружна, що зараз допомагає триматись у ці тяжкі часи. Щодня перед сном я молюсь за нашу перемогу, віримо в ЗСУ!