Кожухар Ольга

Одеський ліцей №49, 10-Г клас

Вчитель, який надихнув на написання есе: Мацичко Галина Василівна

"Війна. Моя історія"

Не судилось край дороги вирости зеленому подорожнику,не розкрились різьблені пелюстки синіх волошок. Не розцвів льон–довгунець, бо на золоте колосся впав снаряд. Перемішалось все: і смола, і попіл, і згарище. На всі боки розкидана чорна земля. Не чути співу жайворонка, не судилось цій ниві дочекатись жнив...

Мій мозок стає важким. Очі наливаються кров'ю і ненавистю. Я більше не зможу і не буду мати сил дивитись на не дай Боже ще один такий будинок, як вчора. Моє нутро наповнюється чиїмось голосом із-під завалів. Той голос то кричить, то охрипає, але його ніхто не чує. Рятувальники зайняті, їм дорога кожна секунда. Приходить кінець. Важка плита непідйомна. То боротьба запекла життя і смерті...

Хтось ще варив смачний борщ, хтось гладив кота, а якась дитинка готувалася до уроків на понеділок. А хтось вийшов - і не повернувся, бо не було вже куди. У цьому будинку стільки доль благословлялося на щастя.

А чорна важка смерть впала за декілька навіть не хвилин, а секунд. Тліє попіл, запах крові перемішався з їдким димом. Хтось ще довго буде шукати на цьому згарищі сліди своєї домівки.

У когось ще не раз будуть капати сльози на ті уламки стін, дверей та вікон. А на нібито вцілілій стіні висить кондиціонер, та він уже нікому не буде служити. Сюди приноситимуть квіти, схилятимуть голови. Тут будуть класти м'які іграшки. Вічний сум, який нагадувати буде про війну.

Але ми - сильні духом. Нас голос той із-під завалів буде кликати до помсти, до ще запеклішої боротьби. Ми вистоїмо, все здолаємо. У нас так багато на небі янголів - охоронців. Вони нам усміхаються з висот, із білих хмар і моляться за нас, оберігають та дають надію.