У мене двоє троє дітей. Старша дочка вже доросла. Найменша дитина має інвалідність. Ми - малозабезпечена родина. У перший день війни нашу Сумську область окружили з усіх боків. Наше місто бомбили с авіації, ми ховались у підвалі. Там було все необхідне. Спочатку в магазинах нічого не було, у нас був запас продуктів. Їжу готувала в будинку, ризикуючи життям, бо обстріл міг розпочатись будь-якої миті.

Діти дуже боялися, у меншої дитини від страху трусились ноги і руки.

Ми нікуди не виїжджали, тільки старша дочка виїхала за кордон. 

Я сподіваюсь на закінчення війни, нам дуже важко так жити. Майбутнє бачу тільки в Україні.