Мій мирний світ зруйнувався в одну мить. До війни я працювала кухарем у Харківському кадетському корпусі, але вже в перші дні повномасштабного вторгнення будівлю знищила російська авіація. Разом із роботою я втратила звичне життя. Наш будинок також постраждав - вибуховою хвилею вибило вікна. Жити там стало небезпечно, тому ми з сином переїхали до моїх батьків.

24 лютого я була вдома і збиралася на роботу. Цей день мав бути особливим, адже мій син святкував день народження. Замість свята ми отримали війну. Я відчувала шок, розгубленість і страх. Син майже одразу зрозумів, що сталося. Він був дуже наляканий, адже вибухи не припинялися.

Найстрашнішими були дні, коли над нашим будинком літали винищувачі й скидали бомби. Від вибухів здригався весь дім, сипалося скло, і кожної миті здавалося, що наступна хвилина може стати останньою. Неможливо передати словами це відчуття, коли не знаєш, чи залишишся живим.

У березні 2022 року я відправила сина разом із моїми батьками до Києва, сподіваючись, що там буде безпечніше. У червні вони повернулися додому, тому що мама захворіла і їй була потрібна операція. Навіть далеко від фронту війна не переставала впливати на наше життя.

Після пережитого в мене з'явилися панічні розлади, і я звернулася по допомогу до психолога. У перші місяці війни ми були змушені економити їжу, а коли у батьків закінчилися необхідні ліки, знайти їх було дуже складно. Війна залишила в нашій родині не лише матеріальні втрати, а й глибокі душевні рани, які ми досі намагаємося залікувати.