Війна змінила наше життя повністю. Як і для багатьох українських родин, вона стала величезним стресом. Ми втратили майже все, що будували роками. Залишилися без дому, без роботи, без можливості жити звичним життям. Діти втратили повноцінне навчання, а разом із ним - звичне дитинство. Найболючіше те, що війна забрала у нас відчуття нормального життя.

24 лютого ми були вдома. Спочатку здавалося, що це страшний сон, який ось-ось закінчиться. Було важко повірити, що все це відбувається насправді. Ми жили з надією, що незабаром усе мине, але з кожним днем ставало зрозуміло, що війна прийшла надовго.

Про початок війни діти дізналися самі із соціальних мереж. В їхніх очах були страх і нерозуміння того, що буде далі. Водночас вони, як і ми, дуже сподівалися, що цей жах швидко закінчиться і ми зможемо повернутися до звичного життя.

Найстрашнішим днем став день нашого виїзду з рідного міста - 7 квітня 2022 року. Ми залишали свій дім під обстрілами, не знаючи, чи виживемо дорогою і чи побачимо ще колись своїх близьких. Це був день, який назавжди залишиться в нашій пам'яті.

Наслідки війни ми відчуваємо й сьогодні. У всіх членів нашої родини з'явилися проблеми з нервовою системою. Ми часто плачемо, сумуємо за своїм домом і рідним містом. Цей біль не минає, але ми продовжуємо жити з надією, що одного дня зможемо повернутися додому.