Анна жила в Єнакієвому, коли місто опинилося в центрі бойових дій. Їй довелося пережити чимало страшних днів, перш ніж виїхала на мирну територію.
До війни наше життя було стабільним. Ми планували відпочинок, поїздки, якісь покупки, ремонти. Саме під час війни ми зробили ремонт, точніше після активної її фази, коли вже більш-менш усе заспокоїлося. Але я дуже переживала, що ремонт зіпсується, бо снаряди влітали в будинки.
Такі дні я пам’ятаю добре. Був серпень 2014 року. Я влаштовувалася на роботу на завод. Мене повели ознайомлюватися з моїм новим місцем роботи. У цю мить на територію заводу влетів снаряд. Швидко почалася евакуація працівників із підприємства. На той завод я так і не влаштувалася.
Ще пам’ятаю день, коли я була на вулиці, біля мене зупинилася машина, яка почала просто випускати снаряди прямо в мене над головою. Мені було так страшно! Я бачила ці «хвости», настільки було близько, голосно. Хотілося б усе забути, тому що в нас було спокійне мирне життя, а тепер я живу за тисячу кілометрів від рідних, яких я не можу побачити вже другий рік.
Живу в Кам’янському. Мій чоловік перебував тут, а я вдома взяла дві сумки з найнеобхіднішим і приїхала до нього.
Тут усе якось стабільно та спокійно. А в Єнакієвому в нас, пам’ятаю, тиждень не було світла. І вода йшла тільки вночі тонкою цівкою. У магазинах не було продуктів, ми не могли нічого купити, тому що саме були активні бойові дії. Багато людей не працювало, нічого не працювало, транспорт взагалі не ходив.
Моя мама жила в іншому мікрорайоні міста. Слава Богу, у сусіда був генератор, від якого ми могли зарядити мобільні телефони. А потім ми вилазили на пагорб і ловили мобільний зв’язок, тому що він був дуже поганий і періодично його навіть не було.
Була страшна подія, коли в багатоповерхівку влетів снаряд, і всі чотири поверхи звалилися на перший, перекриття всі впали. Цей під’їзд було видно з мого вікна, це, звичайно, жахливо. Слава Богу, у нас в родині ніхто не постраждав.
.png "Імена")
