Ангеліна Гайдаєнко, 10 клас
Одеський економічний ліцей 
Вчитель, що надихнув на написання есе: Музиченко Наталія Олександрівна 

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни. Мій шлях. 
Уже тисячу днів триває ця війна, яка змінила життя кожної українки та українця. За цей тяжкий час ми бачили зруйновані міста, загибель мирних жителів і десятків військових, сльози, втрати. Ця війна торкнулася кожного, мене также. Шлях у ці тисячу днів – це історія адаптації, боротьби з проблемами, пошуків сенсу життя, коли навколо все здається сірим та ніяким. 

Мій шлях розпочався зранку 24 лютого 2022 року, коли я вперше відчула, що таке вибухи. Кожен з нас не міг повірити, що війна стала реальністю, що - це не жарт. Побачивши за вікном по вулицям воєнну техніку, почувши перші сирени повітряних тривог, я зрозуміла, що це новий етап мого життя, який змінить усе...

Моменти, коли кожна новина - жах, а кожен день – очікування найгіршого. У перші дні тижні я, як і більшість, намагалася зрозуміти: що робити далі?  Ми бігали по магазинах у пошуках найнеобхідних речей, готувалися до випробувань, які могли бути в такий період. Це був час хаосу і паніки, коли кожен жив у страху за своїх близьких та себе. 

Попри страх і невизначеність, поступово прийшло усвідомлення, щоб вистояти - потрібно діяти. Уже на третій місяць війни, адаптувавшись сама я  допомагала родинам з  маленькими дітьми. Ми намагалися підтримувати один одного. 

Згодом, ми вже їздила до воєнного шпиталю, допомагали раненим, підтримувала їх. Разом ми плели сітки для воєнних, робили окопні свічки, збирала донати на допомогу військовим та писали листи підтримки.  Хоч, як мені важко не було, але я намагалася допомогти людям бути спокійними. Я намагалась стати психологічною підтримкою для більшості своїх друзів: вислуховувала, намагалась знайти підхід до кожного, допомогти подолати складнощі, що сталися під час війни. Моя впевненість, сила волі у завтрашньому дні допомогла мені знайти свій шлях у цих непростих обставинах. Ці риси дали мені відчуття, що я не безсила, що мої дії, хай і маленькі, можуть змінювати погляди багатьох людей. 

Мій шлях через ці тисячу днів – це шлях саморефлексії. Війна загострила питання: "Що насправді важливе?" А чи не кожна зустріч із рідними, а чи не кожна розмова з друзями,  набуває нового значення? Я - почала по іншому сприймати це життя: почала цінувати момент "тут і зараз", адже завтра може не настати, навчило мене бути більш вдячною за те, що маю, за те, що просто "жива і живу це життя". 

Тисячу днів війни – це  історія про втрати. За цей час я дізналася про загибель своїх знайомих, які пішли на фронт.

Їх втрата - це біль не однієї людини, а багатьох, вони захищали нас усіх та Батьківщину. Кожне повідомлення про чиюсь загибель різало серце. Безкінечна моя повага та відданість, тим людям, хто, не зважаючи на небезпеку, продовжує захищати нашу землю. Їх відданість стала для мене джерелом натхнення, а їх жертва – нагадуванням, що наше життя сьогодні залежить від тих, хто бореться на передовій. Я вважаю треба завжди пам'ятати кожного героя, бо кожен з них зробив якийсь внесок. 

Коли почалась війна мені було 13 років, зараз мені вже 16, і я зрозуміла дуже багато речей, яких, мабуть, і не розуміла б якби не війна. Якщо 23 лютого 2022 року я разом зі своїми подругами перебувала у центрі міста і навіть не могла подумати, що моє життя змінится на завжди. Що буквально через декілька годин я почую мої перші гучні взриви та слова моєї мами " донечка, прокидайся, почалась війна..". 

Тим часом здавалося, що неможливо більше терпіти постійні новини про руйнування, біль і страх. Та кожен день ставав новим викликом, але це навчило нас знаходити нові сили у найтемніші моменти, підтримувати одне одного і йти вперед. 

Війна навчила мене не здаватися, бути сильною, навіть коли здається, що світ руйнується навколо. Війна змінила мене. Я стала більш чутливою, намагаюся робити все, щоб стримувати свій страх, а також підтримати інших. 

За ці тисячу днів українці показали, що наша сила у єдності. Люди, яких я зустріла за цей час, вразили мене своєю готовністю допомагати, підтримувати і працювати на благо країни. Я дуже поважаю таких людей, бо сама така! Моя повага до таких людей безмежна. Ми всі об’єдналися заради однієї мети – вижити і перемогти цих безжалісних злочинців.  Це відчуття спільної боротьби стало моїм компасом, який направляє мене у ці складні часи. 

Сьогодні, через тисячу днів після початку війни, я можу впевнено  та вголос сказати: "Що я вже не та людина, якою була на початку!" Я стала сильнішою, стійкішою і більш свідомою.

Так, розумію, що війна не закінчиться завтра, але знаю, що наш народ вистоїть і ми переможемо, бо ми цінуємо свободу, і переконана, що її варто боронити до останнього! 

Ця війна змінила моє життя і життя мільйонів інших українців, бо серед болю і втрат ми знайшли силу та дух йти далі. На моєму шляху за ці тисяча днів було багато перешкод, страху, але це стало уроком для перевірки на витривалість, на здатність рухатись в перед, не зважаючи на усе, що потрапляєтся на шляху. 

Треба розуміти, що попереду ще багато випробувань, але я вірю, що Україна вийде з цієї війни ще сильнішою, бо кожен наш день наближає нас до перемоги, і я готова пройти цей шлях до кінця, разом зі своєю країною, разом із тими, хто не здається і вірить у світле майбутнє. 
Хочу кожному сказати: "НІКОЛИ НЕ ЗДАВАЙТЕСЬ, ВИ СИЛЬНІ ТА НЕ ПЕРЕМОЖНІ !!! Слава України!