До війни було звичайне життя: робота, дім, родина, відпочинок. Після школи я влаштувався водієм, і все моє життя пройшло за кермом. Усе було добре, поки не розпочалася війна. 

У перший день війни я був у роз'їздах по роботі. Був шоковий стан. Я з Маріуполя і за цей час ми вже звикли, що у нас щось відбувається час від часу. Але ми навіть не уявляли, що з містом станеться такий жах. А далі було все гірше, і гірше. Аж поки не перебралися на підконтрольну територію і тут почали вже потроху приходити до тями. 

Виїхали з Маріуполя, дочекавшись зеленого коридору. Випадково побачили колони машин, які виїжджали у бік Мангуша і Бердянська. Ми швиденько зібралися, покидали речі в машину, сіли і поїхали. Виїжджали дуже важко. Через блокпости, незрозуміло чиї: "днрівські" чи російські - орківські, одним словом. Тяжко було, але вибралися. Їхали з шостої ранку до ночі. Коли приїхали в Оріхів на нашу територію, стало спокійніше. Спокійно доїхали до Кривого Рогу, допомогли волонтери, розселились. Продовжуємо жити, трудитись і сподіватися, що повернемося у наше рідне місто Маріуполь. 

Я працював у Маріуполі у Метінвесті, і звідти перевівся на ту ж посаду у ту ж компанію. Я їхав, знаючи, що у мене буде робота, прибуток і впевненість у завтрашньому дні. Я знав, що я і моя сім'я не залишимося голодними, буде допомога від підприємства. Поки що ми тут, у Кривому Розі.

Після того, що ми пережили в Маріуполі під постійними обстрілами, у розпал бойових дій, мене вже тяжко чимось здивувати. Мене дивують обстріли мирних міст, але тим, хто пережив Маріуполь, уже нічого не страшно. Та ситуація, яка там була: зима, ні опалення, ні води, ні їжі, без зв'язку, я думаю, цей жах ми будемо довго пам'ятати. Коли дитина просить їжі чи тепла, а ти нічим не можеш допомогти - тільки дивишся, звідки йдуть обстріли і в який підвал ховатися. Коли у дворі, у якому ти живеш, вибухають "Гради", словами цього не передати. 

Моя менша дитина навіть зараз, якщо хтось гучно грюкне дверима, досі лякається, смикається. Ми відвідуємо центр ЯМаріуполь, спілкуємося з психологом. Після всього пережитого постраждав психічний стан. 

Мене приємно здивувало ставлення людей, коли ми приїхали на підконтрольну українську територію. Волонтери нам допомогли знайти квартиру з продуктами харчування, з речами, із засобами гігієни. Плюс від Фонду Ріната Ахметова ми регулярно отримуємо гуманітарну допомогу. Частину витрат на оренду квартири покриває підприємство і благодійні організації. Завдяки благодійникам мої діти абсолютно безкоштовно відпочили на заході України. Таке ставлення було несподіване і дуже приємне. Знайомі розповідали, що ЯМаріуполь допомагає жителям нашого міста і в Києві. Нас не залишають один на один з проблемами. 

Чекаємо і сподіваємося повернення в український Маріуполь. Інші варіанти не розглядаємо.