Бондаренко Дмитро, 9 клас, Іванківський ліцей Іванківської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе — Процик Людмила Григорівна

“1000 днів війни. Мій шлях”

1000 днів війни — це не просто кількість днів на календарі, це довгий шлях змін, втрат і надій, які переживає кожен українець. Для мене ці дні — це дні випробувань і період глибоких змін. Війна змінила мене особисто, показавши, що здатність долати труднощі прихована в кожної людини глибше, ніж здається.

Коли 24 лютого 2022 року почалася війна, я не міг повірити, що це відбувається насправді.

Здавалося, що світ навколо перевернувся. Мій звичний ритм життя раптом зник: спокійне існування замінили сирени, новини про бої та вибухи, тривожні дзвінки від друзів і рідних. Мій перший крок на цьому новому шляху був наповнений страхом і розгубленістю, і я, як і багато інших, не знав, що робити далі.

У перші дні було важливо зрозуміти, як захистити себе і своїх близьких. Мої думки постійно поверталися до того, як забезпечити безпеку, як адаптуватися до нових умов.

Тривога стала постійним супутником, але водночас з’явилося відчуття, що не можна сидіти, склавши руки. Відчуття бездіяльності здавалося найгіршим. Це був момент, коли я вирішив, що маю знайти спосіб допомогти іншим і собі самому.

Волонтерська діяльність стала моєю відповіддю на цей виклик. Спочатку це були невеликі завдання: збирання допомоги для переселенців, передача їжі у зони, що найбільше постраждали від бойових дій.

Ця діяльність давала мені відчуття контролю над ситуацією, адже навіть у найважчі моменти, коли все здається безнадійним, ти можеш бути корисним. Кожен день, коли я допомагав іншим, ставав новим кроком у моєму житті.

З часом я почав розуміти, що війна змінює не тільки навколишнє середовище, але й внутрішній світ кожної людини. Війна змусила мене переосмислити свої пріоритети та цінності. Те, що колись здавалося важливим, стало незначним. Мої плани на майбутнє поступились місцем новим завданням. Я навчився бути вдячним за найпростіші речі: спокійний вечір, розмову з рідними, чашку чаю, яку я можу випити без думок про сирени чи вибухи.

Війна показала мені, що справжнє щастя полягає не в матеріальних здобутках, а в тому, щоб жити в мирі й безпеці з тими, кого любиш. З кожним днем це розуміння стає все глибшим і важливішим.

Втім, найбільші зміни сталися не тільки в моєму особистому житті. Я побачив, як війна об’єднала нас як націю. Люди почали допомагати одне одному, підтримувати, ділитися всім, що мають. Але разом із цим я також відчув біль утрат. За ці 1000 днів я втратив близьких людей, які пішли на фронт і не повернулися. Це найважчі моменти в моєму житті.

Ще одним випробуванням стало вміння впоратися з постійною тривогою.

Звук сирен, новини про втрати, страх перед майбутнім — усе це супроводжує мене щодня. Проте я вчуся знаходити в собі сили. Війна навчила мене бути терплячим і стійким, незважаючи на різні обставини.

Ці 1000 днів війни навчили мене також цінувати надію і віру. Я навчився вірити в себе і свої можливості, навіть коли навколо все здається безнадійним.

Я зрозумів, що ми всі разом можемо пройти через ці труднощі й випробування. І хоч як не важко, але наша згуртованість, взаємодопомога, сила волі обов’язково приведуть нас до Перемоги.